«…І знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко… Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 16-17.19).
Наближаючись разом з пастирями до вертепу, і ми знаходимо тут передусім Богородицю, Марію, Матір Божу. Тут, у вертепі, не тільки народився Божий Син, тут також «народилася» Марія як Мати, як Богородиця, як Мати Божа. Бо матір’ю у властивому і повному сенсі цього слова жінка стає саме тоді, коли народжує дитину.
У ній здійснилося пророцтво Ісаї, який казав: «Ось Діва зачала і породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог!» (див. Іс. 7, 14; Мт. 1, 23). Але перш ніж Бог народився від Пресвятої Богородиці і став «Богом з нами», Він став «Богом з нею». Про це навчають Отці Церкви, кажучи, що перш ніж Марія зачала Сина Божого у своєму лоні від Святого Духа, вона «зачала» Його у своєму серці, з’єдналася з Ним у досконалий спосіб, удостоївшись почути від Архангела Гавриїла в день Благовіщення таке привітання: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!» (Лк. 1, 28). То ж ми слушно молимося наприкінці Акафісту Благовіщенню, звертаючись до Богородиці: «Бо через Тебе був із нами Господь сил, через Тебе пізнали ми Сина Божого й удостоїлись святого Тіла і пречистої Крови Його»… Від того моменту, коли Бог народився від Пречистої Діви, всюди там, де ми знаходимо її, ми наближаємося до Ісуса, ми відкриваємо Його присутність і єднаємося з Ним.
Ця унікальна роль і покликання Марії в історії спасення – бути Матір’ю Бога – є однією з найважливіших правд нашої віри. Коли ми йдемо до Ісуса і прагнемо зустріти Його, то насамперед ми зустрінемо Марію, Богородицю, Його Пречисту Матір. Чому? Бо так захотів сам Бог! Дорога до Ісуса, на якій немає Матері, не є дорогою християнською, не є дорогою Божою. «Якби ми відкинули Марію, ми б ніколи не мали нашого Господа, ̶ слушно твердить відомий американський проповідник Фултон Шін, а відтак продовжує цю думку, вказуючи на божественний вибір Пресвятої Богородиці на Матір Сина Божого. ̶ У нас ніколи не було б нашого Божественного Господа, якби Він не вибрав її».
Пастирі, зустрівши на порозі Богородицю, не відкинули її, а «знайшли», тобто відкрили для себе її унікальну місію і роль, прийняли її та зверталися до неї словом радости, розповідаючи із захопленням все те, що їм було об’явлено про це Дитя, яке вона привела на світ. Знаменно, що не тільки пастирі потребують Марії, щоб наблизитися до Ісуса, ̶ вона сама відкритим серцем приймає свідчення убогих пастирів, щоб ще глибше увійти у тайну народження Христа-Спасителя: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 19).
У всій своїй поставі Богородиця є образом досконалого християнина, людини віри і цілковитої довіри до Небесного Отця. Вона вчить нас із покорою приймати до свого серця Слово Боже, яке виходить не лише з непорочних уст Архангела, але й із вуст простеньких та убогих пастушків, які, хоч і не закінчували риторських шкіл чи богословських семінарій, та все ж у своєму серці несуть крізь віки полум’я живої віри та з радістю діляться нею з тими, кого стрічають і «знаходять» на своїх дорогах.
Велич Марії – у її покорі; її святість – у досконалому сповненні волі Божої: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» (Лк. 1, 38), ̶ і в цей момент Вона зачала, щоб у відповідний час породити, стати Матір’ю Божого Сина. Ми теж можемо стати у Святому Дусі «матерями» нашого Господа, приймаючи Його Слово до нашого серця та вірно сповняючи Божу волю в нашому житті, так як сам Господь це заповів: «“Хто моя мати і хто брати мої?” Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: “Ось моя мати і брати мої! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати”» (Мт. 12, 48-50).
Тому відкриймося усім нашим єством на дар Марії, Богородиці. Це – найпрекрасніший передріздвяний подарунок, який Господь нам дав, щоб ми могли легше віднайти Його самого посеред темної ночі невірства і скептицизму, яка нераз огортає наш світ і наближається до наших душ. Господь Ісус ще раз дарує нам її, коли з престолу свого Хреста, довершуючи діло нашого спасення, звертає свій погляд і своє слово до неї, вказуючи на свого улюбленого учня: «Жінко, ось син Твій!», а до Йоана: «Сину – ось Мати Твоя!» (див. Йо. 19, 26-27). Яке велике щастя, який великий дар: Мати Ісуса є також нашою Матір’ю! У ці різдвяні дні, вітаючи Новонародженого Спаса світу, вітаймо і її, нашу Небесну Неньку, словами наших молитов і нашої колядки:
Недалеко пастирі
Пасли стадо в долині,
До вертепа прибігають
І з Дитятком тут витають
Марію.
І ми тоже поспішім,
Богу дари принесім,
У покорі прибігаймо,
З Сином Божим все благаймо
Марію.
Молитва. «Чим Тобі, Христе, віддячимось за те, що Ти задля нас з’явився на землі як людина? Кожне бо створіння, що Тобою постало, воздає Тобі подяку: ангели – співання, небо – зорю, мудреці – дари, пастухи – сповіщення чуда, земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву. Споконвічний Боже, помилуй нас!» (Стихира Вечірні Різдва Христового).
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 146-150.
Ікона: Поклоніння царів. м. Росток.
Владика Богдан ДЗЮРАХ
