До справжньої сповіді неможливо змусити, заставити, навіть переконати… До неї потрібно дозріти зсередини…
Справжня сповідь/покаяння зароджується тоді, коли ми наближаємось до святості, або коли ми досвідчуємо як вона (святість) наближається до нас…
Це коли ти відчуваєш, що ось зовсім поруч з тобою стоїть щось неймовірно прекрасне, а між вами – безодня… гріх… І ти так хочеш дотягнутись до того прекрасного, що починаєш просто заливатися сльозами покаяння через те, що тобі так далеко до нього…
Це як світло, яке починає світити на тебе, а ти починаєш бачити себе краще… і далеко не з кращої, а саме з гіршої сторони… ти бачиш свій бруд, бачиш темряву в собі… а те світло таке гарне, ясне, тепле, так солодко і мило світить на тебе і вабить собою… і ти такий кажеш: «А посвіти ще сюди мені, будь ласка, в цю рану, в цей бруд і темряву мого життя! Посвіти сюди, в цю сферу мого життя, стосунків, немочі та болю… Тут ще ніколи не було світла, і я навіть не знаю, як воно має виглядати, бо ніколи не бачив його при світлі… Посвіти ще сюди, бо тут так темно, що мені самому страшно заглядати туди без світла… І туди посвіти, там де болить, болить так сильно, що я боюсь навіть думати про це…»
Сповідь, покаяння, це не тоді, коли роздягають нашу душу і насміхаються з неї, а ми почуваємось приниженими, безпорадними, зневаженими і відкинутими… Це коли ми скидаємо з себе увесь той бруд, який принижує і зневажає нас, щоби нарешті почути себе вільними, чистими, гідними і прийнятими…
Ми можемо розбити лоба собі і іншим, переконуючи в необхідності покаяння і сповіді, закликаючи/залякуючи/змушуючи сповідатися, але поки ми не нестимемо любові Отця, об’явленої Сином у Дусі Святому, то ніколи не досягнемо справжніх плодів покаяння. Це як любов, – до неї не можливо змусити, схилити, переконати, купити… Її треба свідчити, щоб інші досвідчили її, нею захопитись і надихнутись.
Мабуть всі ті люди, що приходили до Івана на Йордан, досвідчували у ньому неймовірну Божу силу, благодать Духа Святого, в присутності якого вони просто не могли встояти і зовсім не хотіли пручатися… Їх просто розривало, і вони віддавалися Йому цілковито… а цей Дух Святий сам вів їх шляхом покаяння, занурюючи у води Йордану…
Який же він солодкий, цей плід покаяння…
Втішайтеся ним… смакуйте його… але не затримуйтесь занадто…
«5 Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська
6 і приймали хрищення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах» (Матей 3, 5-6).
