«В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток» (Лк. 15, 11-12).
Притчу, яку ми традиційно називаємо Притчею про блудного сина, властиво потрібно було б називати Притчею про Отця. Це від нього розпочинається уся ця історія, батько є джерелом життя для своїх синів, він дав їм це життя. Це він ділить з ними своє життя: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє» (Лк. 15, 31).
Це він постійно спілкується з синами, вживаючи не строгий тон авторитарного правителя, але лагідний, миролюбний, щирий і відвертий тон люблячого батька. Це він запрошує їх до співпраці і співвідповідальності за все, що є у домі. Це він виховує їх до зрілості, погоджуючись на ризик, що вони можуть надужити дару свободи, яку він так шанує в них, що дозволяє на відхід свого «Веніямина» – молодшої дитини.
Це він, отець, боліє і вболіває усім серцем трагедію загублення і падіння свого чада. Це він, навіть коли дитина падає і помиляється, не перестає вірити і чекати на свого сина і день-у-день виглядає його на порозі родинного дому.
Це він вибігає синові на зустріч і кидається йому на шию, обсипуючи його не докорами і оскарженнями, а поцілунком миру і огортаючи обіймами любові. Це він влаштовує велике свято і повертає синові усі права, дає йому «найкращу одіж», яку тільки має в хаті.
Це він шукає старшого сина, щоб показати тому, що любить його не менше, ніж молодшого, що цінить його труд і тішиться його присутністю у домі.
Це він, остаточно, стверджує, яким великим щастям і якою радістю для нього і для усього дому є повернення сина, його віднайдення, яке він називає і яке в його очах таким і є: воскресінням.
Погляньмо на цього великого батька: у ньому, очевидно, Ісус змальовує образ нашого Бога – люблячого і милосердного, вірного і довготерпеливого Небесного Отця! Ісус Його знає, бо перебуває з Ним у вічності і втішається взаємною Любов’ю, яка єднає їх обох і якою є Святий Дух – третя Особа Божа.
Роздумуючи над Божим словом, дозвольмо, щоб наше серце захопилося величчю і ніжністю Його любові, щоб наповнилося вдячністю за Його милосердя, щоб виявило у молитві тиху радість за дар називатися Його дитиною. Просімо про більшу довіру до такого Бога – милостивого і щедрого, люблячого нас ніжною любов’ю Небесного Отця, Який чекає нас з відкритими обіймами на порозі Дому, щоб нас пригорнути до свого серця і запрошує нас перебувати з Ним навіки. Нехай кожен крок нашого життя стане дорогою Додому, дорогою до нашого Отця!
«Пізнаймо, браття, таїнства силу: Предобрий Отець зустрічає й цілує блудного сина, що від гріхів повернувся до батьківського дому, і привертає відзнаку попереднього достоїнства. Він влаштовує у світлиці таїнственний бенкет, щоб ми удостоїлися жити з чоловіколюбним Отцем, який жертвує, і з славною Жертвою – Спасителем душ наших» (Стихира на вечірні).
