Піст: втрати чи здобутки?

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • Піст: втрати чи здобутки?

          У час Великого посту, у якому ми зараз перебуваємо, ми часто говоримо про постанови, обіцянки собі і Богові, ба навіть, здобутки нових вмінь, навичок чи чеснот. І це важлива складова посту. Адже будь-який піст покликаний принести у наше життя зміни, новизну, навернення. Будь-які покутні постові практики повинні провадити до поглиблення духовного життя, до єднання із Христом, до творення гармонії у стосунках із самими собою, навколишнім світом, ближніми та Богом. Тієї гармонії, якою постійно намагається заволодіти гріх, яку безперервно руйнує зло.

          Проте, це не єдина складова посту. Адже творячи різні постанови й обіцянки, варто собі усвідомлювати й певну небезпеку, яку вони несуть. Вона полягає у тому, що нерідко дотримання постанови стає для нас на першому місці. Тоді постанова може стати лише способом випробування своєї сили волі, своєрідним змаганням із самим собою на витривалість. Чи є така постанова ефективною? Мабуть, що так. Чи є така постанова плідною? Скоріш за все, що ні.

          Адже у такому випадку наша переміна – це лише наше бажання, ба більше, звернене лише на нас самих. Основою такої постанови стає лише власне вдосконалення, а наслідком – задоволення від того факту, що я зміг, витримав, вистояв. Піст, замкнутий на самому собі, – це не піст, а лицемірство. Піст повинен провадити нас до рідних, ближніх, тих, хто сьогодні є поруч, і до найпершого Ближнього. Як же досягнути цього?

          Насамперед варто зазирнути у глибини свого єства, у власне серце. Саме там ховається наше справжнє «я». Не замасковане, без макіяжу та захисних оболонок, без фільтрів та фальшу. Часто це наше «я» виявляється зраненим, розбитим та позначеним почуттям втрати.

          Втрата? Чи може ця складова нашого життя бути частиною посту?

          Кожен із нас упродовж свого життя щось втрачав. Відповідно, кожен із власного досвіду знає, чим є почуття втрати. Особливо болючим це відчуття є сьогодні, у період російської війни проти України. Хтось втратив свій звичний графік і стиль життя, хтось – помешкання та інше майно, а хтось – своїх рідних і близьких. Почуття втрати сьогодні пронизує і ранить серця багатьох людей. Як же важливо розпізнати це почуття, назвати його на ім‘я та пережити. Як же потрібно пережити його у спільноті, у єдності із Тим, хто здатен зарадити, втішити, зцілити. «Ходім, до Господа повернімся: бо Він розірвав, Він і загоїть; Він ударив, Він і рани перев‘яже», – говорить пророк Осія (6, 1).

          Мабуть, легко ставити перед собою цілі, творити постанови. Дещо важче дотриматися надуманого й обіцяного. Та ще важче заглянути у темряву власної душі, породжену пусткою втрати. Проте, піст – це також час для відкриття власної порожнечі перед Богом. Піст – це час для просвіченння темряви душі та наповнення пустки. Піст – це нагода для того, щоб доторкнутися до Божої любові, яка зцілює.

          Поглиблення наших стосунків із Богом часто розпочинається із усвідомлення власних втрат і зранень. Зустріч із своїм Творцем часто стається у темних закутках душі, де наших зусиль та сил для творення, розради чи зцілення не залишається. Адже Божа сила проявляється у людському безсиллі.

          Фото: Костянтин і Влада Ліберові

          Отець Іван ВИХОР (натхненно відеозаписом о. Ігоря Пецюха)

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            [ratemypost]