Євангелія від Марка 7, 1-13
- Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса.
- І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, –
- бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук,
- і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, –
- отож питали його книжники та фарисеї: “Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?”
- Він же відповів їм: “Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене;
- та вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських.
- Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді.”
- І сказав їм: “Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання.
- Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і – хто проклинає батька або матір – смерть такому!
- А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері – корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, –
- тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері.
- Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, – та й чимало іншого такого чините!”
Єдина справжня мета
У цьому Євангелії Ісус викриває хибу, до якої ми всі схильні: перетворювати віру в низку ритуалів, приписів і традицій.
Небезпечно звести віру лише до низки релігійних звичок, бо коли з‘являються життєві труднощі, ці звички не допоможуть нам, не зцілять нас. Насправді це пусті жести, за допомогою яких людина намагається уникнути найголовнішого: пізнання Бога.
Якщо піст, молитва, традиційні приписи не спрямовані до основного – стосунків з Господом, то існує ризик, що ми станемо знавцями релігії, але водночас практично атеїстами в екзистенційному розумінні цього терміну, тобто ми житимемо без Бога.
Ніяка форма релігійності не може замінити живі стосунки з Ісусом. Якщо будь-який обряд, навіть найбільш похвальний, стає важливішим за самого Ісуса, це означає, що ми торкнулися певної форми лицемірства, яке Ісус клеймує в Євангелії словами пророка Ісаї:
«Цей народ устами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене»
Нашою найбільшою турботою має бути те, щоб наші серця були з Ісусом. Спадають на думку різні церковні спільноти, асоціації та рухи, які часом майже ідолопоклонницько захищають свій підхід, свої традиції та звичаї, ризикуючи релятивізувати Христа, замість того, щоб завжди пам’ятати про нашу головну мету – стосунки з Богом.
Будьмо пильними, бо ніхто не застрахований від цієї загрози.
Адаптувала Тетяна Трачук
