«…Великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу…”» (Лк. 2, 9-10).
Наближення Бога викликає у людському серці тривогу і страх. Найсвятіша людина перед лицем Всевишнього зазнає неспокою, бо відчуває безконечну віддаль, яка простягається між нею і її Творцем. Тому не дивно, що тривогу відчували і Пресвята Діва Марія (див. Лк. 1, 29), і священник Захарія, батько св. Йоана Хрестителя (див. Лк. 1, 19), і Гедеон (див. Суд. 6, 22), і пророк Ісая (див. Іс. 6, 5), і ще багато інших, хто удостоївся богоявлення – зустрічі з Богом чи з Божою дійсністю віч-на-віч.
Цей страх стає ще більш дошкульним, коли людина усвідомлює свою духовну віддаленість від Господа, який любить. Тоді перед лицем Святого Бога вона, здається, боїться не так Його, як радше себе самої, своєї «наготи», своєї убогости, втрати світла і благодати, які колись у раю робили людину приятелем Бога. Досвід нашого прабатька Адама, який після гріхопадіння почув відлуння кроків Бога, що «ходив собі садом під час денної прохолоди», і «сховався зі своєю жінкою посеред дерев раю» (Бут. 3, 
, знайомий кожній людині, що віддаляється від Бога. Перед вічністю і святістю кожний смертний відчуває тривогу, занепокоєння, збентеження і страх.
Втім, Господь приходить, щоб раз і назавжди подолати безодню, яка виникла між Ним і людиною. Він прагне навіки залишитися Еммануїлом, «Богом з нами», Богом, який ніколи не відречеться людини і не відвернеться від неї. Бог приходить на цей світ не для того, щоб засудити його, а щоб спасти цей світ у своєму Синові (див. Йо. 3, 17). Тому людина, в якому б жалюгідному стані вона не перебувала, віднині вже не має підстав боятися Бога, що приходить у своєму Синові. У світлі віри Божа присутність і Боже слово ніколи не будуть сприйматися як загроза – для людської свободи, щастя і життя, – а радше – як обітниця повного визволення, тривалої радости і повноти життя. І саме сповнення цієї Божої обітниці звіщає Ангел Господній убогим пастушкам у полі: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде радістю всього народу!» (Лк. 2, 10).
Хтось зауважив, що заклик не боятися у Святому Письмі трапляється у тій чи іншій формі 365 разів, – так, ніби Бог хотів запевнити своїх синів і дочок, що Він є поруч з ними щоденно й у всіх обставинах життя, особливо в ті моменти, коли ми досвідчуємо нашу убогість і «наготу»: позбавлення радости, почуття смутку, жалоби, тривоги і страху. Господь тоді приходить, наближається, щоб силою своєї милосердної любови розвіяти всі наші смутки і печалі, перемінити наші страхи й тривоги на радість і надію.
Хочу наголосити, що Бог не просто «замінює» страх і смуток на радість і надію, а перемінює смуток у радість. Напередодні своїх страстей Господь Ісус заповідатиме цю чудесну переміну, яка станеться з учнями після Його Воскресення: «Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться… Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 20.22).
Там, де немає Бога, радість є вдаваною (бо тільки Бог є Сущим, реальним!), нетривалою (бо тільки Бог є вічним!) і штучною (бо тільки Бог є Творцем, на відміну від диявола, що здатний тільки на карикатуру, а не на творче діяння). І навпаки – із Богом навіть смуток несе в собі обітницю надії, завдаток радости, яка неодмінно осягне свою повноту в повному єднанні з Ним. Бо це – Його обітниця, що була проголошена у Різдві і здійснена у Воскресенні!
Мабуть, не один з нас уже зустрічав у своєму житті людей, які, хоч і переживали великі труднощі та випробування, світилися якоюсь неземною радістю, якимось Божим спокоєм і світлом… Я в цю хвилину думаю про свою маму, про Блаженнішого Любомира, про 96-літню вчительку німецької мови з Австрії (яка, до речі, теж на схилку літ стала незрячою) або ж про місцеве німецьке подружжя, що було в мене учора в гостях – вже старші люди, які пройшли чимало випробувань у житті, проте сьогодні думають про дітей в Африці, що голодують, і про людей в Україні, що страждають від війни. Я бачу очі всіх цих людей, очі, що світяться чистою радістю, очі людей, сердець яких торкнувся і які перемінив Ангел Різдва!
Молитва. Ісусе, Джерело надії і причино радости всіх скорботних і засмучених! Усунь з моєї душі дошкульну тривогу, страх і сум’яття, якими лукавий намагається позбавити мене спокою і довіри. Наповни моє серце Твоїм миром і Твоєю радістю та учини мене для моїх ближніх знаком і знаряддям Твоєї радости і Твого миру. Амінь.
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 126-129.
Владика Богдан ДЗЮРАХ
