nico.de.france – саме так знають підписники француза Ніколя, який публікує свої пости в Інстаграмі українською та навчає всіх охочих французької. Як він зізнається, нашу мову вивчив завдяки народним пісням та дружбі з українцями. Окрім того, у сфері наукових зацікавлень Ніколя, який наразі працює над своєю дисертацією в одному з університетів Парижа, є українські Церкви, а зокрема православ’я. Релігієзнавець наголошує, що у часи коли у Європі подекуди наростає церковна криза, а храми стають все більш порожніми, завданням кожного християнина бути маленьким світлом Божої любові та свідчити про Христа на своєму місці. Ми поспілкувалися із блогером, щоб довідатися як йому вдалося вивчити українську та як у часи суспільних потрясінь знайти у собі відвагу йти шляхом віри.
Вивчив українську через народні пісні та спілкування.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, то для мене було очевидно, що потрібно вивчати українську мову. Не лише тому, що я цікавлюся українською культурою, а й через те, що цим я показую свою підтримку українцям. У мене у Франції є чимало друзів-українців. Вони походять з різних міст України. Я дуже люблю з ними спілкуватися, іноді співати народні пісні. Також читаю українською. Впевнений, що мова є маркером ідентичності та національної свідомості. Мова показує, хто ви є. В Інстаграмі я виявляю свою любов до української. Головне, щоб було бажання її вивчити. Якщо є любов, то все можливо. На жаль, українців тривалий час змушували забути рідну мову, тому все ще існує певне засилля російської. Але я в жодному разі нікого не засуджую. Іноді просто потрібен час.
Про те як бути християнином у Європі, коли храми порожніють.
Саме тому, що сучасний світ все частіше відходить від вчення Ісуса Христа, я намагаюся жити за Його Заповідями. Я дуже люблю філософію. І коли я спілкуюся зі своїми друзями, то я розумію, що у всіх є пошук сенсу життя. Для чого ми тут живемо? Навіщо ми прийшли у цей світ, якщо все одно помремо? Я завжди відповідаю їм іншим запитанням: “Чому в нашому серці є бажання жити вічно, якщо наша реальність закінчується за кілька десятків років?”. Тут існує великий парадокс. Це означає, що це бажання хтось вклав у нас. А отже, ми створені не для смерті, а для життя. І це прагнення саме тут реалізується через любов. Любов до свого ближнього. Насправді зовсім невеликий відсоток вірян зараз відвідують Церкву у Європі. Та попри це, християни можуть бути тут і зараз маленьким світлом любові Божої.
Про особисте навернення, Шептицького та досвід екуменізму
Коли мені було 18 років, то я був досить активним католиком, адже саме до цієї конфесії належить левова частка вірян у Франції. Я почав ходити до одного з храмів греко-католицької Церкви, який має гарні контакти з Шевтонським монастирем, що знаходиться в Бельгії. Згодом я туди поїхав. Якщо я не помиляюся, то саме Митрополит Андрей Шептицький надихнув до створення цього монастиря. Адже там присутня взаємодія латинського та візантійського обрядів. Це особливий досвід, коли в спільноті панує дух екуменізму. Відтоді почався мій інтерес до візантійської християнської традиції. Це був особистий пошук. Потім я цікавився історією християнства, увесь вільний час читав праці Отців Церкви. Я себе ідентифікую у першу чергу як християнина. Я належу до Константинопольського Патріархату та водночас позитивно ставлюся до всіх конфесій. Зважаючи на мої особисті пошуки та науковий інтерес, обрав темою своєї дисертації поділ Православ’я в Україні. Також я цікавлюся зокрема історією Української Греко-Католицької Церкви. Постать Митрополита Андрея Шептицького є дуже важливою для мене. На тлі мого фото в Інстаграмі є картина з Шептицьким. Знаю, що Митрополит дуже вболівав за міжконфесійний діалог. І важливим кроком у цій царині, на мій погляд, є запровадження в ПЦУ та УГКЦ новоюліанського календаря. Це свідчення порозуміння та контакту.
Як зустрітися з Богом, коли довкола війна та страждання
Ми не розуміємо чому є зло в цьому світі. Це таємниця. Як бути християнином у час суспільних потрясінь? Потрібно просто відкрити Євангеліє, прочитати що каже Христос. Його поведінкою була тільки любов. Тоді ми розуміємо, хто на боці Христа, а хто на боці диявола.
Уроки французької для всіх охочих
Ще раніше я був вчителем французької у Парижі, у Марселі. Цікавинка у тому, що я викладав французьку для французів! сміється) Чому? Тому що французька є дуже складною мовою. Ми не пишемо так, як говоримо. Французи зберегли традиційний старовинний правопис. Хоча наше усне мовлення зазнало змін. Саме тому в бізнес-школах вимагають викладати французьку. Аби уникнути неграмотності. Зараз я розробив особливу систему викладання французької. В мене є телеграм-канал, де я викладаю французьку для всіх рівнів за символічну ціну — 5 євро на місяць (це 200 гривень). Це доступно. Таким чином, кожен може собі дозволити вивчати французьку. Я роблю пояснення також українською. Наразі у моїй школі понад 650 студентів. Водночас пишу дисертацію про Україну. Все моє життя зараз пов’язане з Україною. Вранці викладаю французьку для українців, вдень пишу дисертацію про Україну і ввечері співаю пісні, зокрема й українською.
Львів — місто мого серця
Львів — це просто любов. Я відчуваю там велике натхнення. Там жили постаті, які є дуже знаковими для мене. То Іван Франко, Митрополит Андрей Шептицький. Пригадую, як я піднявся на Святоюрську гору і побачив пам’ятник Владики, то це було дуже зворушливо для мене. Я читав його праці, захоплююся ним. Також кава у Львові неймовірно смакує. Коли прогулююся вулицями Львова, то милуюся цією атмосферою та старовинною архітектурою. Також львівський круасан дуже схожий на наш французький. Окрім того, маю у Львові багато друзів. Оскільки я вірянин, то мені комфортніше, коли люди в місті ходять до церкви, можуть розуміти мій інтерес до релігії.
Для ДивенСвіту підготувала Оксана Бабенко
