Здавалося б усе досить зрозуміло – з’являються думки, звучать слова, вчиняються вчинки. Все це мало б цілковито пов’язуватися в одну логічну послідовність. Адже автор один – людина. Разом з тим, самі того не помічаючи, наші думки, слова, вчинки розходяться. Чому так? Що заважає нам бути послідовними? Що збиває нас на шляху до цілісності, соборності як внутрішньої (в думках), так і зовнішньої (в словах та вчинках)? Що схиляє нас до тимчасових переваг (матеріальних, нематеріальних благ)? Та в який спосіб можливо досягнути такої бажаної для усіх нас послідовності? З приводу цього до уваги читачів пропонуються деякі міркування.
Після думки та слова наші вчинки можуть проявлятися у формі дії, діяльності або бездіяльності, часом недбальстві. Як діяльність, так і бездіяльність можуть бути ґрунтовно пояснені. Об’єднати все це в один логічний ланцюжок може щось достатньо сильне та непорушне, що в будь-якій ситуації зможе визначати нашу думку, слово або вчинок. Цей еталон, стандарт має бути достатньо високого рівня, щоб забезпечувати універсальність, повсякчасність та всюди присутність. Ця висока ціль має бути сталою та незмінною, бо інакше говорити про послідовність не доведеться.
Що може мати на людину вплив більший від неї самої? У світі живої природи людині підкорюється все. Виходить, що нежива (вторинна) природа, матеріальні речі, тим більше повинні служити людині, не навпаки. Таким чином, з усього живого у світі людина до людини має відноситися найбільш сприятливо.
Що часто змінює наші вчорашні і сьогоднішні думки? Що має на нас такий потужний вплив, щоб порушити нашу послідовність? Іншими словами відмовитися від задуманого, сказаного чи зробленого. Справедливості заради, розглянемо кілька варіантів.
Дуже часто людина визначає свої думки, слова, вчинки крізь призму власного добробуту. Іншими словами, все, що їй добре, є для неї послідовне. Однак, тут існує ймовірність потрапляння в пастку – бути звинуваченими в егоїзмі та аргументованому недотриманні прав інших. Сьогодні ми прагнемо одного, а завтра іншого. А як бути, коли мої інтереси прямо протирічать інтересам іншої людини? Виглядає, що такий підхід навряд чи може забезпечити послідовність. Орієнтуватися на іншу людину чи групу людей не вирішує ситуацію оскільки вони можуть мати власні інтереси, що не завжди співпадатимуть із нашими. Якщо говорити про орієнтування на окремі установи чи організації, то тут теж існує ризик появи розбіжностей, адже за ними всіма також стоять люди.
На нас намагається впливати все і всі. І якщо раптом не відповідаємо очікуванням інших, можемо почути різні звинувачення у своїй непослідовності. Очікування інших, обставини довкола, отримана інформація, можливість набуття певних переваг (матеріальних, нематеріальних благ) настільки нас розбурхують, що ми втрачаємо рівновагу, забуваємо про послідовність і ставимо на перше місце заспокоєння емоцій власних або чужих. Ми стаємо наче замішані поміж цим усім. Якщо додати до цього всього поспіх у поєднанні із страхом, ми перейдемо в безнадійно програшне становище, з якого думати про щось високе будемо просто не в стані. Повертаємося туди, звідки почалося замішання.
Замішання починається із зовнішнього впливу на нас через чиїсь слова або вчинки, які автоматично спричиняють подальші процеси всередині нас. Отже, нам потрібно внутрішньо зупинитися і сказати собі, стан речей виглядає як виглядає, без давання оцінки, описання добре чи погано. Після цього спокійно та без поспіху необхідно звернутися до еталону, стандарту, яким керуємося, і прийняти рішення як діяти, щоб забезпечити послідовність.
Ці міркування вкотре підводять нас до того, що це має бути щось дуже потужне, незмінне та стале, наприклад, як аксіоми у геометрії. Щоб зцементувати щось воєдино міцно сам цемент має бути на диво сильний. Людина ставить перед собою багато завдань, однак ця мета вочевидь перевищує їх усіх, адже досягнути такої міцності, потужності та послідовності – завдання не з легких. В історії людства такими аксіомами для християн можна вважати 10 заповідей Божих. Для інших це може бути золоте правило моральності – не робити іншим того, чого не бажаємо собі.
В цьому контексті не можливо обійти війну в Україні. Стан війни, в якому перебуває Україна, коли ворог підступно вражає та знищує не лише військові об’єкти, але і цивільні, включаючи нищівні атаки по мирним жителям, вказане правило потребує доповнення.
Якщо по відношенню до нас вчиняють з точністю до навпаки ніж собі бажають, це означає, що той, хто порушує це споконвічне моральне правило, виходить за межі встановлених та прийнятних рамок. Виходячи за ці межі самовільно, правила, що діють всередині, можуть не застосовуватися. Не тому, що немає бажання, а тому, що наявна самовільна фактична відмова. Це як вийти за край огородженого цивілізаційного табору, за якими можуть гуляти хижі звірі.
Повертаючись до того, що робить чи починає робити нас цілісними, соборними, а це як варіант – дотримання заповідей Божих або золотого правила моральності, наші думки, слова й учинки можуть проходити як через сито крізь призму саме цього. Тоді, ми можемо бути послідовні, без подвійних стандартів та з доброю пам’яттю стосовно того, чому ми колись сказали чи зробили саме так, а не інакше. І не варто знеохочуватися, якщо одразу не виходить. Долає шлях – хто йде.
Підсумовуючи, наші думки, слова й вчинки розходяться, бо вони не об’єднані єдиним та незмінним цілим. Тимчасові та непостійні еталони, стандарти заважають нам бути послідовними, відповідно вимушують приймати рішення згідно з емоціями, інтересами та станом речей, які складаються у конкретний період часу. На шляху до цілісності, соборності, як внутрішньої (в думках), так і зовнішньої (в словах та вчинках), нас збиває розрізненість та непостійність наших прагнень. Відсутність сталого та непорушного еталону, стандарту сприяє нашому схилянню до тимчасових переваг (матеріальних та нематеріальних благ). Досягнути такої бажаної для усіх нас послідовності є можливим в один спосіб – віднайти цей еталон, стандарт і триматися його до кінця.
Війна як одне з найбільших випробувань для людини вимагає мати цей невидимий стовбур, за який можна вхопитися, біля нього віддихатися, набратися сил і йти далі, долаючи труднощі та перешкоди. Усвідомлюємо ми це чи ні, однак нам неминуче потрібно шукати цей незмінний, непохитний та сталий еталон, який нам може допомогти у будь-якій ситуації. Незалежно від того, хто де зараз знаходиться у цих пошуках, еталон повноти, цілісності та соборності чекає на кожну та кожного із нас.
Для ДивенСвіту Михайло Вайнагій
