«Пишучи вірш, молюся»: поезія семінариста про Україну, Бога та любов підкорила серця тисяч українців

Читай також

  • Відбулися IV дні формування для молоді
  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • «Пишучи вірш, молюся»: поезія семінариста про Україну, Бога та любов підкорила серця тисяч українців

          З допомогою поезії семінарист Богдан Фесик залучив чималі кошти на ЗСУ, а його вірші збирають тисячі і навіть мільйони переглядів у різних соцмережах. Під час війни його творчість стала немов голосом епохи. Адже Богдан пише про те, що болить і торкається багатьох. Провідними темами є Україна, війна, віра і звісно любов. Поет впевнений, що у час коли Україну атакують, Бог завжди є поруч і “тримає українців за руку”. У інтерв’ю “ДивенСвіту” Богдан Фесик привідкрив завісу до особистої “поезійної кухні” і розповів, як навіть у час випробувань відчути, що Бог близько. А також поділився, чому поезія – це також, у певному сенсі, молитва, яка надихає говорити зі Всевишнім. Додамо, що наразі Богдан Фесик є випускником Вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого у Тернополі і продовжує навчання на 2 курсі Папської Альфонсіанської Академії у Римі. Там вивчає моральне богослов’я.

          “Кажу: “Боже, помагай, перший рядочок є, а далі я сам не впораюся”.

          Про поезію, як молитву і  спосіб поділитися своїм болем

           Для мене поезія — це можливість говорити серцем, любити. Неправильно було б писати те, чого не відчуваєш, не переживаєш, адже вірші –  це життя, спосіб передати те, що болить, поділитися пережитим зі своїми читачами і слухачами. Неодноразово вірші ставали для мене молитвою, способом спілкування з Богом. Окрім того, перед написанням кожного з них в мене є свій особливий “ритуал”, своя традиція – я молюся. Стараюся говорити з Ним щиро, кажу: “Боже, помагай, перший рядочок є, а далі я сам не впораюся”. І тільки після такої “бесіди” народжується слово, і вірш починає “дихати”.

          Перший вірш був про кохання

           Поезія — це хобі, яке упродовж років стало частинкою мене і мого життя. Тому, за потреби, я готовий за нього дуже сильно боротися. Почав писати вірші, коли завершував навчання у 9 класі. Мій перший вірш був, звісно, про кохання. Спершу соромився ділитися написаним, складав у  шухляду, але згодом я зрозумів, що слово має велику силу і словами можна робити великі речі. Тому прийшов такий момент, коли свої вірші я почав публікувати у соціальних мережах. P.S. Дякую своїй сім’ї та друзям – якби не їх підтримка, то я б досі боявся ділитися цим зі світом.

          У семінарії завжди відчував, що Бог є поруч зі мною

          Я дуже щасливий, що є там, де я є. Що навчався у семінарії в Тернополі, що мав чудових наставників та друзів, які своїм прикладом надихали та підтримували мене.  Зараз продовжую цей шлях вже у Італії. Пригадую одну цікаву історію, як перед вступом до семінарії у нас були підготовчі курси. І я до кінця не знав у якому форматі це відбуватиметься, що там потрібно розповідати, як поводитись та яку форму одягу вибрати. Я вирішив залишитися самим собою. Тому, коли всі прийшли у чорному, я був у червоній лижній куртці. Таким трохи незвичним було моє перше знайомство із семінарією і семінарії зі мною (посміхається, прим. ред). Упродовж цього навчання я здобув дуже добрий духовний досвід, бо у кожній ситуації відчував, що Бог поряд. Вечорами я приходив до каплиці, часто навіть сонний і іноді не знав, про що маю говорити з Ним. Тож просто знаходив собі зручне місце, спирався на батарею (звідти йшло тепло) і так засинав. Я знав, що Бог поруч зі мною і з Ним було так спокійно і добре… Потім хтось приходив і мене будив. Це був неймовірний час і він продовжується до сьогодні. І я дуже щасливий.

             Поезія у складні часи — це нагода показати людям, що вони не самі

           Мені здається, що поезія це також спосіб, аби показати людям, що вони не є самі у тих досвідах, які переживають, у нашому сьогоденні. Я стараюся бути щирим, висловити те, що є у мене на серці. Часто бачу у коментарях слова вдячності і це лікує мене, тримає на дусі та надихає писати більше і краще. Надіюся, що хтось знаходить у тому свій маленький прихисток. Тож завжди пильную, щоб у вірша була певна ціль: чи це поезія про Україну, про Бога, чи зрештою про любов – важливо, щоб у ній була суть, змістове наповнення. Тому, даю написаному час, наприклад, день чи два, для того щоб могти щось додати, скорегувати і лише тоді публікую.

           У час війни Бог точно співстраждає з нами, Він бере нас за руку і веде

           Знаю одну надважливу річ —  Бог стовідсотково, і це без сумніву, завжди присутній там, де людині є найважче. Пригадую, колись писав вірш про те, що коли страждають у Харкові чи Одесі, чи в інших містах, коли триває атака на Україну, коли запускають ракети, Бог залишається, Він співстраждає з нами, Він бере нас за руку, Він точно веде нас. І щоб переконатися в цьому – достатньо лише подивитися на розп’яття. Коли Він був на хресті, то показав Свою присутність у кожному нашому болі і стражданні. У цьому контексті скажу, що дуже люблю книгу Антуана де Сент Екзюпері “Маленький принц”. Там є такі рядки: “ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії і немає іншого тебе”. Це все про нашого Ісуса, Який “говорив” Своїм життям, показавши парадокс Божої Любові: Він – Слово, розп’ятий на хресті, переживаючи найтяжчі муки, приниження і біль, говорить ділами, “Я поруч з Вами, Я біля вас”. І ця Божа любов – найкраще пояснення і приклад для мене, що і я мушу допомагати тому, хто ставить свою спину за мене, за нас. Маю робити все, що в моїх силах і робити все можливе там, де я є.

          У італійській мові, коли говорять про любов, то вживають вираз, який у дослівному перекладі звучить: “я хочу тобі добра”. Пригадую, Блаженніший Любомир казав: “Любити — це дуже гарна річ, але набагато важливіше бути свідомими того, що ми є люблені”. Думаю, що це наше першочергове завдання  — давати нашому ближньому відчути, що він є люблений нами, що ми бажаємо йому добра. Мені здається, що це є визначальним.

          Колись я писав один вірш, який починався так:


          я зрозумів,

          що ми маємо бути сильними,

          де б не були, і де б не жили ми.

          огортати щосили крилами,

          розуміти це все без слів.

          бути палицею каліки,

          перетворюватись на ліки,

          і в любові ніяковіти.

          [я нарешті це зрозумів]

          Про підтримку ЗСУ як спосіб виявити любов до того, хто її найбільше потребує

          На поетичних зустрічах чи благодійних вечорах стараюсь завжди згадати цю дитячу, але таку важливу історію. Розповім і вам – притчу про маленьку мурашку:  Коли хотіли спалити одного пророка, то збирали гілля, хмиз, щоб розпалити великий-великий вогонь. Маленька мурашка, коли побачила, що відбувається –  почала бігати до річки, набирати у рот води і випльовувати на багаття, з надією загасити його. Інші ж мурашки дивилися на те все і казали: “Ти – така маленька, а хочеш загасити таке велике полум’я”. І сміялися з неї. На що маленька мурашка відповіла: “Одного дня, коли я зустрінуся з Богом, і Він запитає мене: “Що ти робила, коли хотіли спалити пророка?”, то я Йому відповім, що я робила все, що було у моїх силах, а найголовніше, я показала на чиєму я була боці”. Кожен з нас є тією маленькою мурашкою. Нас теж можуть подекуди не розуміти, а то й сміятись.  Але коли кожен буде робити те, що у його силах, то, впевнений, вдасться досягти великих змін на краще. Потрібно робити те, що Ти вмієш. Я вмію [трохи] писати вірші. І побачив у цьому нагоду підтримати ЗСУ. Тому і проводжу різні благодійні вечори у різних містах та країнах світу. Презентую свої збірки і частину з виручених коштів передаю на потреби війська, проводжу благодійні онлайн-зустрічі, щоб ми разом із моїми слухачами та читачами могли проявити свою любов до того, хто цього найбільше потребує. Так нам вже вдалось придбати дві автівки для ЗСУ та інші “дрібні” речі. Мені здається, що у цьому є основа – бути мурашкою і робити все, що у твоїх силах, а все те, що поза ними – точно доповнить Господь.

          *Як повідомляють журналісти Телекомпанії TV-4 Богдан Фесик залучив з допомогою поетичних ініціатив чверть мільйона гривень на підтримку ЗСУ.

          Для ДивенСвіту підготувала Оксана Бабенко

           

          Читай також

        • Відбулися IV дні формування для молоді
        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"