У пошуках крихти надії

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • У пошуках крихти надії

          Чи залишилося у нашому серці ще місце для надії? Чи здатні ми продовжувати бути стійкими і незламними не лише на передовій війни, але й у власній духовній боротьбі? Адже, як ми вже неодноразово переконалися, ця війна триває не лише за певні території, не лише за якісь сфери впливу, але й за наш із вами дух.

          Де сьогодні віднайти протидію спокусі зневіри? Церква вказує на Хрест Господній, бо «немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1, 25).

          Прийняття

          Слідування за Христом, що є основним завданням нашого християнського життя, передбачає зречення себе самого та взяття свого хреста. Про це сьогодні говорить Христос до своїх учнів і до кожного із нас. Господь не вабить нас пустими обіцянками про те, що його послідовники будуть збережені чи позбавлені страждань. Він не пропонує свою євангельську науку за допомогою дешевої і неправдивої реклами, мовляв, християнство врятує від усіх незгод. Це ми, звертаючись до Бога у молитвах та творячи взаємини із ним, впадаємо у спокусу марновір’я, помилково гадаючи, що своїми молитвами можемо контролювати Бога та наказувати Йому. Наша молитва повинна змінювати не Бога, вона повинна перемінювати нас. Тож Господь сьогодні чітко підкреслює, що без взяття свого хреста неможливо слідувати за ним. Тож насамперед прийняття.

          Зречення уявлень

          Часто причиною неприйняття власних страждань є неможливість їхнього контролю. Страждання завжди розбиває нашу ілюзію самодостатності, поступово викладену цеглина за цеглиною, як Вавилонська вежа. У сучасному світі ми настільки звикли усім володіти й усе контролювати, що у випадку страждань часто більше боїмося саме втрати контролю над власним життям, аніж самого страждання. Тож і слідування за Христом неможливе без зречення самого себе. Йдеться тут не лише про зречення від власних егоїстичних бажань, не тільки про здатність до самопожертви заради іншого, але й про вміння віддати порятунок цього світу і самих себе у руки Божі. Саме так, ми часто бачимо себе рятівниками цього світу, супергероями, – можливо, це прийшло із нашого дитинства. Знову ж таки, достатньо пригадати собі свої молитви, у яких ми покроково розписуємо Богові план того, як має бути. Натомість Літургія нам неодноразово нагадує: «самих себе, один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо». Ось як виглядає другий урок, що закликає до зречення самого себе.

          (На)слідування

          І третім аспектом є саме слідування за Христом. Для того, щоби за кимось слідувати, потрібно докласти достатньо багато зусиль. Перш за все, потрібно довіритися тій людині, яка каже: «Ходи за мною. Я тут знаю короткий шлях». Скільки ж пригод у нашому житті розпочиналося саме із цієї фрази? Другою важливою річчю є докладання зусиль до того, щоби пильно стежити за тим, хто попереду. Важливо не втратити його із поля власного зору. Тож Церква сьогодні виставляє для вшанування Хрест Господній як символ перемоги чи не тому, що ми не так часто згадуємо про смерть і жертву нашого Господа і Спасителя за кожного із нас? Чи не тому вона його ставить у центрі храму, щоби ми врешті відірвали свій зір від навколишніх часто надуманих проблем, від скролінгу стрічки новин, від земних страхів і фобій, та тим самим отримали зцілення і спасіння? Так, як це було у пустелі між Єгиптом й Обіцяною землею, коли ізраїльський народ потерпав від укусів пустинних змій, і задля оздоровлення і порятунку Господь закликав їх звернути їхній зір на мідного змія на палиці. Це – старозавітній прообраз Хреста Господнього. І третьою річчю слідування за Христом є ступання тією ж дорогою. Христос показав нам приклад життя і пережиття страждань, Він об’явив нам правду про людину та про її покликання до вічності, Він дарував нам Євангеліє, Благу Вістку та Самого Себе у Таїнстві Пресвятої Євхаристії. Усе задля того, щоби ми мали стійкість на цій нелегкій дорозі життя, позначеній стражданнями і випробуваннями. Усе задля підтримки нашої віри, яку часто прагнуть заглушити розпач і зневіра.

          Будь-яке страждання у нашому житті залишається таїнством. Ми маємо право просити у Бога відповідей на наші численні «чому», проте не завжди ми їх чуємо чи здатні прийняти. Те, що справді важливо для нас у періоди страждань, це здатність бути стійкими, витривалими, терпеливими. Ми багато говоримо про це у контексті воєнного лихоліття, але мало згадуємо щодо власного духовного життя. А воно також піддається різним атакам і спокусам, тож стає полем духовної боротьби. Тож нашою відповіддю повинна стати наша ще більша стійкість. Тепер відповідь за нами…

          Фото: Diego Herrera

          Отець Іван Вихор

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.