1 лютого 2025 року у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві відбулася онлайн-зустріч Святішого Отця Папи Франциска з українською молоддю. У межах зустрічі молоді люди Папі Римському донесли власні свідчення — розповіли про біль, втрати, переживання й виклики в час війни.
Публікуємо кожне свідчення, якими українська молодь звернулася до Папи Франциска:
Мене звати Неля. Мені 18 років.
Я приїхала з міста Рівне.
Я народилася у великій родині, де любов і віра завжди були найважливішими. У моїх батьків шестеро дітей, і я з гордістю можу сказати, що ми виросли, підтримуючи одне одного. Молитва в нашій сім’ї завжди мала велике значення, і наші батьки передали всім своїм дітям сильну віру в Бога.
Коли мій брат пішов на війну, я ще глибше усвідомила, що означає уповати на Господа. Відтоді мої батьки організовують молебень на розарії біля розп’яття в центрі нашого села, заохочуючи інших мешканців села до спільної молитви за мир в Україні.
Шлях мого брата Святослава на війні розпочався зі строкової служби в армії. Згодом він підписав контракт і вирушив служити на Схід України, у Луганську область, на Лиманський напрямок. Там він отримав свою першу контузію. Після лікування брата відправили на навчання за кордон. Повернувшись в Україну, він продовжив захищати нашу землю в Часовому Ярі. Виконавши бойове завдання і повернувшись до частини, брат вирушив на чергове завдання, де отримав вогнепальне поранення.
На початку зими мій брат знову заступив на позицію, де отримав другу контузію. Його побратими залишилися на позиціях, і їх оточили. Ті два тижні, поки вони перебували в оточенні, стали для нашої родини найстрашнішими днями випробування віри. Ми невпинно молилися. Дякуємо Богові та всім, хто долучився до молитви. Щоночі, лягаючи спати, я просила свого ангела-охоронця захищати їх.
У Святу ніч, коли ми повернулися зі Служби Божої, ми дізналися, що їх вивели з оточення. Це була невимовна радість зі сльозами вдячності Богові, який допоміг пережити це важке випробування.
Мій брат, перебуваючи на передовій, завжди мав із собою розарій та святі образи Ісуса і Діви Марії. Перед кожним бойовим завданням він дзвонив додому і просив про молитву. Лише Господу ми дякуємо за всі пережиті випробування та за те, що мій брат живий.
Маючи 18 років, вступаю у доросле життя з усвідомленням жахіть війни. Хоч страх і зло війни торкаються мого життя, вони не можуть здолати віру в моєму серці. Бо Божа присутність є сильнішою за вибухи і звуки сирен.
Дозвольте висловити щиру вдячність Вам, Святіший Отче, за Ваші невтомні молитви за український народ та наших воїнів, які боронять рідну землю. Ваші молитви та благословення дають нам силу і надію у цей складний час випробувань.
