Я мрію про Церкву, у якій можна бути вразливою.
До якої можна прийти і показати свої рани.
Як Ісус прийшов до апостолів і показав свої.
Бо ж бачив, що і в них рана на рані від очікувань, розчарувань, страху.
Мрію про Церкву, в якій ці рани будуть гоїться.
А не будуть за них засуджувати.
Я мрію про Церкву, у якій безпечно.
До якої можна прийти, не боячись стати чи сісти не там і не так.
Не хвилюючись, що твоя дитина заплаче і на неї почнуть цикати.
Не тремтячи від того, що щось тобі впало з рук, що не те заспівав, що трошки запізнився.
Не думаючи, що не так одягнений, не знаєш, де перехреститися чи неправильно привітався.
Я мрію про Церкву, де є надійні люди.
До якої можна прийти заплаканим, і тебе обіймуть, коли попросиш, дадуть серветку, поплачуть з тобою.
До якої можна прийти роздратованим, але зустрінеш тут того, чия присутність заспокоїть.
До якої можна прийти самотній людині, але зустріти тих, хто тебе помітить, поцікавиться твоїм смутком, торкнеться серця.
До якої можна прийти з порожнім серцем, але наповнити його добрим Богом, який сяє з облич ліворуч і праворуч від мене.
Я мрію про Церкву, яка зцілює.
Словом, яке звучить лагідно і погідно. Без гіркоти, критики, зверхності.
Співом, не надто голосним і без поспіху. Який звучить молитовно, а не концертно.
Тишею, у якій добре молитися. А не переляканим мовчанням
Спільнотою, у якій не почуваєшся чужим, гіршим, новеньким,невидимим. А своїм, рідним, захищеним і прийнятим.
Молитвою, на якій біль стихає, Бог прокладає маршрут до виходу з глухого кута, а двоє-троє поруч несуть тебе у своїх проханнях до неба.
Я мрію про Церкву, яка є Тілом Христовим, у якій немає зайвих людей. Бо ніхто не почувається зайвим.
Бо кожен з нас творить цю Церкву.
А без мене чи без тебе у цій Церкві буде порожнє місце.
Мрію про Церкву, до якої хочеться іти.
З якої не хочеться виходити.
Якою хочеться бути.
Яка я, така моя Церква.
Хочу вносити у неї лише любов.
~~~
А про яку Церкву мрієш ти?
Сестра Антонія Зоряна Шелепило
