ФРАНЦИСК

Сьогодні сотні тисяч людей з цілого світу зібралися на площі святого Петра і мільйони перед моніторами тв та компʼютерів, щоби попрощатися з папою Франциском. Але для мене він був набагато більше, ніж римський понтифік.

Він був людиною. Братом у Христі. Співбратом, єзуїтом. Людиною, яка шукала, помилялася, падала і піднімалася. Людиною справжньою, яка не ховала своїх слабкостей і тому була такою сильною.

Його життя було свідченням діалектики скромності та величі. Він обрав простоту — і саме тому його почув увесь світ.
Ім'я бідняка, відмова від розкоші, перша подорож до біженців Лампедузи, сльози разом із забутими й пораненими. Його Церква була домом для всіх, не тільки для тих, хто вмів говорити правильні слова.

Франциск умів створювати рух. Він не боявся бути непередбачуваним. Він не боявся жити Євангелієм там, де інші воліли мовчати. Він залишався вірним собі і Христові.

Він був єзуїтом до кінця. Він шукав Бога у всьому — у світлі й темряві, у радості й втомі, у перемогах і поразках.

Я пам'ятаю одну зустріч із ним. Він тоді сказав:
"Якщо ми, єзуїти, не готові віддати життя за Христа і Його Церкву — може, нам варто пошукати іншу професію…"
Ці слова запали мені в серце. Вони стали дороговказом…

Тепер він іде додому. До Отця, якого так любив. До Христа, якого прагнув наслідувати. До Духа, який давав йому силу мріяти і йти вперед.

Франческо, ти навчив нас, що найважливіше — бути справжнім.
Мріяти про більше.
І не боятися йти дорогою Христа.

Дякую тобі.

До зустрічі.

Vyacheslav Okyn SJ