Ми всі покликані до святості

Інколи, щоб краще зрозуміти своє життя, переглянути пріоритети та цінності, варто проаналізувати те, що робимо. Адже поза щоденною рутиною ми втрачаємо найцінніше — зв’язок із нашим Небесним Отцем. Про те, що потрібно для розпізнання Божої волі, що для цього необхібно робити розповів отець Віталій Козак у радіопередачі „Катехеза“ на „Радіо Марія“.

— Ми всі покликані до святості. Заповідь любові Бога і любові до свого ближнього — це фундамент, на якому будуються взаємини з Богом і зі своїми ближніми. Щоб навчитися любити Бога, треба навчитися любити свого ближнього, який інший, ніж ми — з іншими думками, поглядами, пріоритетами, цінностями… Церква ставить великий і важливий акцент.

Спробуйте нічого Бога не просити

Звичайно, легше любити того, хто з нами згідний, хто завжди поруч, від кого можемо мати якусь вигоду. Я це не називаю любов’ю, а питанням власного інтересу. Тож не варта плутати любов і власну вигоду. Якщо говорити об’єктивно, то ми підтримуємо добрі взаємини здебільшого з тими, з кого використовуємо у власних цілях і не завжди це вигода матеріальна, а може бути духовна, емоційна. Акцент на вигоді. Я там, бо щось у перспективі можу мати від цього. Чи знаємо, якщо скажемо цій людині, що вона хоче почути, якщо поводитимуся так, як очікують, то матиму вигоду. Та в цьому нічого спільного з любов’ю нема.

Ісусове вчення про любов завжди пов’язане з жертвою. Коли робиш щось, що тобі нічого не принесе. Любов не несе жодної вигоди. Коли подивимося на щоденне життя, то фундаменту, про який навчає Церква часто нема.

Часто такою є наша любов і до Бога. Здебільшого наші молитви — це прохання. Ми приходимо в храм чи молимося, бо від цього щось очікуємо.

Питання серця до серця сходить на другий план. Мені треба — я тобі дам. Часто ми з любові формуємо союз, тобто умову бартеру. Це не має нічого спільного з любов’ю.

Спробуйте нічого Бога не просити. Дякувати, прославляти, але нічого не просити. Спробуймо спілкуватися з тими, від кого не матимемо жодної вигоди. Це не так просто і легко. Питання місця „під сонцем“, власного авторитету зайняло в нашому житті певне місце. Часто навіть ті, хто працює для благочинності, працюють на власний авторитет.

„Бог є любов“ (1 Ів. 4, 8). Отож перший і найнеобхідніший із дарів — це любов. Щоб любов зростала і плодоносила, кожен має на ділі сповняти волю Бога.

Перспективи, які пропонує Господь є іншими, ніж ті, що пропоную сам собі

Є дві можливості будувати своє життя. Одна — згідного своєї логіки, мислення, переконань, досвіду. Адже ми часто вважаємо цей підхід дуже зрілим і потрібним у нашому житті, тому відштовхуємося від власного досвіду. Часто від старших людей можна почути: „що ти знаєш? я прожив життя“. Та я завжди кажу, що вік — це не показник. Серед святих нашої Церква є багато тих, які не прожили й 20 років. Але Церква ставить їх у приклад для служіння добру. Все те, на що ми часто уповаємо, не завжди правильно, якісно і добре. Як людина стає старша — це не показник, що людина стає розумнішою, мудрішою і праведнішою. Прислів’я каже, що „гріхи молодості проявляються у старості“. Тому часто люди „сидять“ у цьому, шкодуючи про речі, які робили. Тому й не переживають старості в гуморі, легкості, свободі. Бо те, що було раніше, впливає на прийняття їхніх рішень.

А є інший спосіб прожити своє життя — через слово Боже. Важливішим за те, що ми знаємо є Святе Писання. Воно говорить все, має ліки на кожну хворобу. Перспективи, які пропонує Господь є іншими, ніж ті, що пропоную сам собі.

Коли треба робити вибір, пробую аналізувати, що говорить мій здоровий глузд і Святе Письмо. Звичайно, що нам завжди приємніше послухати себе. Та саме Слово Боже, яке дасть результат у далекій перспективі, хоча й не вкаже, як саме робити — вибір за кожним із нас.

Та, щоб слухати Слово Боже, і я про це говорив багато разів, його треба читати, над ним треба роздумувати, ним треба жити. Це має бути, як хліб на щодень. Без цього жити вірним неможливо.

В чому полягає воля Божа? Як її відкрити?

Часто брати участь у Пресвятій Євхаристії, відвідувати Службу Божу і приймати Живого Христа до свого серця. Постійно молитися, тобто розмовляти з Тим, хто бажає нам добра і щастя.

Ще одне — самозречення, тобто боротьба зі своїм „я“. Діяльне братнє служіння і дотримання усіх чеснот. Прагнення працювати у спільноті.

На жаль, є багато негативних прикладів, коли люди говорять, що віруючі, а потім щоденно обманюють. Тож замість того, щоб приносити користь, роблять кривду.

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН за передачею Радіо Марія