До чергового випуску ток-шоу «Цінності.Майбутнє»! Темою цього епізоду є «Війна і Бог». Сьогодні до Юрія Підлісного у гості завітав о. Андрій Зелінський, капелан, священник УГКЦ та автор бестселерів.
Отець Андрій Зелінський приніс у студію свій унікальний досвід капеланського служіння в умовах війни. Він розповість про те, як змінилося капеланське служіння у воєнний час, які виклики та складнощі зустрічаються на цьому шляху, а також як капелани допомагають воїнам і постраждалим.
― Коли ми говоримо про військове капеланство в Україні, то варто пам’ятати про багатовікові інституційні традиції нашої держави і , відповідно, і відповідно, традицією капеланства. Бо досить часто редукується історію України лише до періоду визнання військового капелювання у військових структурах, та насправді, навіть, якщо обмежимося лише періодом Незалежності України від 1991 року, то можемо говорити про різні спроби та різні форми душпастирювання у війську.
Перш за все це відбувалося на добровільних засадах. Велика кількість священнослужителів були тоді присутні, але здебільшого на різних урочистих заходах. А це не було військове капеланство. Військове капеланство ― це окрема місія та покликання.
Потреба в постійній присутності військового капелана з’являється з початку російської агресії в 2014 році. У 2016 році з’явилася ціла служба, яка в ЗСУ забезпечує в різних форматах дешпастирювання з присутністю священників на території бойових дій.
В 2016 році на рівні уряду регулюється діяльність душпастирів. Ва в 2021 році затверджують на законодавчому рівні військове капеланство.
Сьогодні в Україні військові капелани існують виключно у війську на офіцерських посадах. А це означає, що вони є інтегральною частиною підрозділу.
Ти маєш бути справді поруч, щоб з’явилася довіра.
Також слід розрізнити між військовослужбовцями, бо зараз воюють люди з різним життєвим досвідом і соціальним статусом. Кожен по-різному бачить службу. Професійні військові є носіями відповідної корпоративної культури. Тут душпастрювання потребує більшої залученості.
Окрім військових і військовослужбовців з’явилася ще людина, яка переживає стрес через бойові дії.
У військовому середовищі люди завжди переживають струс. В умовах бойових дій люди переживають рівень екстремального стресу.
Часто це виникає через нерозуміння сенсу в тих подіях. Складно справитися з відчуттям втрати. Люди стають свідками брутальної і невиправданої жорсткості. Навіть спостерігаючи над тим, що відбувається з ого боку, мало би змісити світову спільноту задуматися, що ми пропустили, що людина в ХХ столітті може бути настільки використаною урядом і бути настільки жорстокою. Ми говоримо про безпричинну агресію. Коли в умовах відсутності реальної загрози людина може настільки демонструвати нелюдську поведінку. Це ми говоримо про певний формат ментальності. Це питання має бути пріоритетним для глобальної світової спільноти.
Чи існують атеїсти на війні
Військовий капелан має бути для людини символом пристані, духовного пристановища, поруч з яким згадуєш про свою людяність, навіть якщо вона зранена гріхами. Ми говоримо про ситуацію по той бік людською цивілізації, чим є війна. Війна зранює нашу людяність. Тож часто звертаються за Таїнством Сповіді. Ті, які не вірять ще, звертаються до бесіди. Для них щиро поговорити про те, що болить, має терапевтичний духовний аспект.
Є, я бачив атеїстів і на війні. Та мені не доводилося зустрічати на війні людину, яка за певний час не переоцінила свої пріоритети і не сформувала нові цінності.
Різні церкви по-різному поводилися в умовах, які для українського суспільства були дуже зрозумілими.
Коли одна з церквов починає називати зло добром, благословляти насилля, то логічно постає питання, чим є церква взагалі. Тому важливо, що є церкви, які вербалізують військовим милосердя. Це словами не прокомунікуєш, але твоя вірна присутність в умовах радикальної деструкції, мотивом якої є твоє переконання, що там є людина, яка потребує поруч іншої людини.
Ми говоримо про складні матерії в спрощеному варіанті. Насправді це широке поле для духовної рефлексії.
Для мене війна в Україні ― це тест на чесність для глобального суспільства в різноманітті його інститутів та інституцій і, зокрема, й для Церкви. Чи знайдемо в собі відвагу назвати зло злом, а добро добром?
Світ має оцінити офіційно, що в центрі Європи загинуло понад 300 тисяч чоловік. Це дає розуміння, що щось не спрацювало. Брак моральної відваги світ таким , який він є і вимагати адекватної відповіді на це.
А де Бог?
Бог, коли являє себе, то являє крізь призму людської культури. І ми є носіями певної культури, ми свідчимо присутність Бога або його відсутність. Там, де життя вже не залишилося, а ти йдеш, бо маєш бути свідком, що любов сильніша за всяке зло, там найбільше присутній Бог, там, де людина схиляється над потребою іншої людини. Важливо щоб інституції, які покликані, могли відчитати це для людини. Що мотивує людину позбутися страху за своє життя і прикрити іншу людину. Чим відчитує цей надприродний горизонт? Любов проявляється людям через людей. Не існує іншого способу проявити присутність Бога.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
