Святе Письмо з розважанням на 8 березня

Читай також

  • Святе Письмо з розважаннями на 5 грудня
  • Святе Письмо з розважанням на 4 грудня
  • Святе Письмо з розважанням на 2 грудня
        • Святе Письмо з розважанням на 8 березня

          Послання Апостола Юди 1:1-10

          1 Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, любим у Бозі Отці і збереженим Ісусові Христові: 2 хай милосердя, мир і любов вам примножиться! 3 Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. 4 Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. 5 Я хочу нагадати вам, – хоч знаєте все, – що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. 6 І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. 7 Так само Содом і Гомора з сусідніми містами, – які, подібно до них, віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, – лежать як приклад, скарані вічним вогнем. 8 Одначе і ці також в маячінні бруднять тіло, нехтують Божою владою і зневажають величчя. 9 І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить», – 10 то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, -те їх погубляє.

          Предтечі:

          Друге послання до Корінтян 4:6-15

          6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12 І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», – то й ми віримо, тому й говоримо; 14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.

          Євангелія від Луки 22:39-42;45-23:1

          39 Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40 Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” 41 І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42 “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” 45 Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46 І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47 : Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48 А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” 49 Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” 50 І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51 Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52 Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53 Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” 54 Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека. 55 І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56 Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” 57 А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” 58 Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” 59 А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” 60 Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61 І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” 62 І, вийшовши звідти, заплакав гірко. 63 Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися 64 і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” 65 І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. 66 Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій 67 і казали: “Коли ти – Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; 68 а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69 Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” 70 А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” 71 “Навіщо нам ще свідки”, – сказали ті, – “самі ми чули з уст його.” 1 Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.

          Предтечі:

          Євангелія від Матея 11:2-15

          2 Почувши у в’язниці йро діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: 3 “Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” 4 У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: 5 Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. 6 Щасливий, хто через мене не спотикнеться.” 7 Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? 8 На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. 9 Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. 10 Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. 11 Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. 12 Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. 13 Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. 14 І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. 15 Хто має вуха, нехай слухає.


          Юдa. 1, 1–10. «Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»

          Нас може дивувати, як Бог, який є любов’ю, може віддавати когось на погибель. Звичайно у Старому Завіті й на початку Нового Завіту дуже плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Господа і Його волі нічого не стається, ні добро ні зло. Він стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Він своїм рішенням засудив і віддав. Однак дав свободу людині, щоб вона сама прийняла це рішення – так жити, так чинити.

          Бог, не зважаючи на свою всемогутність, завжди залишає нам свободу. І коли ми вибираємо зло та відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, а й радості життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, якою вона стає у своєму людському житті, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою.

          Тому Бог допускає різні ситуації, іноді навіть трудні, коли ми віддаляємось від Бога. Саме тому, щоб нас збудили, коли ідемо на погибель, коли опиняємося в ситуації богозалишеності. Кожен із нас якоюсь мірою посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей свій досвід врахувати й ніколи не повертатися до того найважчого з можливих станів – життя без Бога!


          Лк. 22, 39-42. 45-23, 1. «Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!»

          Часто в нашому християнському житті ми дотримуємося таких самих принципів поведінки, як у світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, батька –матері, члена якоїсь організації. Приходимо до церкви, де, замість того щоб зустрітися і спілкуватися з Богом, так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Господь дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали брудом чи, навпаки, відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.

          Бачимо, що Ісус Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, якщо Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Каже: «Отче, якщо хочеш», тобто готовий прийняти й іншу волю Небесного Отця. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми у своєму житті не маємо боятися просити Бога, дякувати Йому, виявляти свої недоліки, вади, пристрасті – усе, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед Ним роль, але очікує, щоб ми стали перед Ним такими, як ми є.


          Преосв. Венедикт, єпископ Львівський

          Читай також

        • Святе Письмо з розважаннями на 5 грудня
        • Святе Письмо з розважанням на 4 грудня
        • Святе Письмо з розважанням на 2 грудня
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.