Діяння Апостолів 23:1-11
1 Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.» 2 Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3 Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?» 4 Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» 5 А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.» 6 Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!» 7 Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори; 8 бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге. 9 І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?» 10 Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню. 11 А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»
Євангелія від Йоана 16:15-23
15 Усе, що Отець має, – моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам. 16 Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, – і побачите мене: я бо йду до Отця.» 17 Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?» 18 Казали, отже: «Що воно означає, оте “трохи”, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!» 19 Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене? 20 Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але cc 21 Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! 22 Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. 23 І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я.
Уривок з Євангелія від Івана, який сьогодні маємо до роздумів, сповнений величним оптимізмом Христового слова. Ісус готує своїх учнів, розповідаючи їм про те, що буде, що чекає. Вони до кінця не готові чути і розуміти. Про що Він говорить?
Ми теж впродовж свого життя не готові розуміти Божої волі, ми не розуміємо того, що відбувається, бо не бачимо, яким має бути результат, не маємо сил і волі довіритись Богу вповні.
Однак треба памятати, що за кожним складним періодом приходить мить радощів, і то значно повніших від болю.
Ісусе, щиро прошу Тебе, дозволь мені відчувати повноту Твоєї присутності, коли мені складно, і вміти бути вдячною за кожне переживання мого життя. Амінь
