Послання до Римлян 14, 6-9.
6. Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає; і хто їсть, ради Господа їсть, бож дякує Богові; і хто не їсть, ради Господа не їсть і дякує Богові. 7. Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе; 8. бо коли живемо, для Господа живемо і коли вмираємо, для Господа вмираємо. Отож чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. 9. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати.
Євангеліє від Матея 15, 32-39.
32. Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм:
– Жаль мені цих людей, бо ось уже три дні, як вони зо мною, і не мають що їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь в дорозі. 33. Кажуть до нього учні:
– Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?
34. Ісус спитав їх:
– Скільки у вас хлібів?
– Сім, – кажуть, – і кілька риб.
35. Тоді він велів людям сісти на землю, 36. взяв сім хлібів та рибу, воздав хвалу, розламав і став давати учням, а ті людям. 37. Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, сім повних кошів. 38. Тих же, що їли, було яких чотири тисячі чоловік, окрім жінок та дітей.
39. І відпустивши народ, Ісус сів до човна, і прибув у сторони Магадану.
“Таке буває лише раз за життя” – любимо казати ми про щось неймовірне. Але Бог більший за наші приказки! Диво помноження хлібів та риби відбулося у житті тих, хто ходив за Христом, щонайменше двічі. Один раз це були 5 хлібів і 2 риби, цього разу – сім хлібів і “кілька рибин”. І хоч апостоли вже знали, що Ісус може нагодувати натовпи людей, чомусь засумнівалися. Їхнє питання звучало “Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?”
Вони не спитали “Де Ти візьмеш хліб у пустині?”. Вони вважали, що самі не здатні зробити щось із провіантом, їхні думки були геть земними – у пустелі хліб не росте… Але забули, що Ісус “ламає закони природи”. А може боялися, що Господь їм скаже щось на кшталт “Я не збираюся кожного разу робити вам тут фокус-покус з голодними людьми! Самі мали подбати!…”
Так буває, коли ми покладаємося на себе. Коли забуваємо, що Бог уже не раз робив диво в нашому житті і чомусь не думаємо, що може зробити ще не раз. Коли не усвідомлюємо, що Божі дива набагато більші за нашу уяву. А ще – що Бог нас дуже-дуже любить.
Нехай наші справжні прагнення не зважають на земні можливості, а ростуть із врахуванням того, що з Богом ми здатні на неможливе!
