Друге послання до Корінтян 6, 11-16.
11. Уста наші, коринтяни, відкрились до вас; серце наше поширилось. 12. Вам у нас не тісно, тіснота – у вашім серці! 13. Ви ж в обмін за те, мов до дітей говорю, зробіть теж широким ваше серце.
14. Не запрягайтеся з невірними в чуже ярмо. Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою? 15. Яка згода між Христом і Веліяром? Яка участь вірного з невірним? 16. Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був:
Я поселюся в них і серед них буду ходити,
буду їхнім Богом,
вони ж будуть моїм народом.
Євангеліє від Марка 1, 23-28.
23. А був якраз у їхній синагозі чоловік з нечистим духом, що закричав, кажучи:
24. – Що нам і тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: святий Божий!
25. Ісус погрозив йому:
– Мовчи, вийди з нього!
26. Нечистий дух стряс ним, скрикнув сильним голосом і вийшов геть із нього. 27. Здивувалися всі й один одного питали:
– Що це за нова повновладна наука? Навіть нечистим духам наказав, і ті слухаються його!
28. І вмить чутка про нього розійшлася по всіх усюдах, по всій країні галилейській.
2 Кр. 6, 11–16. «Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою?»
Господь ставить категорично праведність на противагу беззаконню, світло проти темряви. Він вказує, що не можемо жити одночасно і в добрі, і в злі, і з Ним, і проти Нього. Можемо жити або з Богом, або без Бога, або з правдою або без правди.
Погляньмо на наше життя і вміймо все більше іти за правдою, за істиною, за справедливістю. Ніколи не дозволяти собі тих чи тих недоліків чи вад. Бо ж не можемо двом панам служити. Маємо себе запитати, на чиєму ми є боці. Хай Бог дасть відвагу в тій рішучості слідувати за Богом.
Мр. 1, 23-28. «Що нам, та й Тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити!»
У цьому епізоді не можемо зауважити, що Ісус Христос хоче оздоровити цього чоловіка, не бачимо навіть, що Він зацікавлюється ним. Тут ситуація зворотна: опанований нечистим духом сам дає про себе знати в присутності Спасителя. Цей епізод важливий, коли говоримо про євангелізацію, про катехизацію. У цьому випадку Христос не проповідував словами Доброї Новини – Євангелія. Він сам своєю особою являв її.
Так само було зі святими: де вони з’являлися в Церкві, чи це були папи, чи патріархи, єпископи, священики, монахи, миряни – всюди вони «реформували Церкву» своїм святим життям. Вони не робили якихось спеціальних реформ, але давали Богові змогу реформувати через себе.
Важливо пам’ятати ці слова отців: «Здобудь мир – і навколо тисячі спасуться; спасайся – і навколо тебе тисячі спасуться». Найперше, змінюючи себе, маємо ставати ближче до Бога й давати Йому перебувати в нас. Тоді вже сам Бог діє через нас.
Так само, як радіоактивний метал випромінює частинки сам по собі, так і ми, коли маємо в серці Бога, просто випромінюємо Його, промовляємо не тільки своїми словами, а й «передаємо» Його, спеціально нічого, здавалось би, не роблячи.
У Церкві завжди було і є важливим особисте навернення, особисте пізнання Христа. Саме тому наше життя буде найкращим свідченням про Бога, найкращою місією, найкращою євангелізацією.
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
