Друге послання до Корінтян 7,10-16.
10. Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого не треба жалувати; а смуток цього світу чинить смерть. 11. Ось бо той смуток задля Бога, яку він викликав у вас старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви з кожного погляду показали свою невинність у цій справі. 12. А коли я писав вам, то не ради того, хто образив, ні ради ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша дбайливість про нас. 13. Тому ми втішилися.
До нашої ж утіхи, ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух. 14. Коли я був перед ним трохи похвалився вами, я не зазнав сорому.. Але як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою. 15. Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його зо страхом та тремтінням. 16. Радію, що можу на вас покластись у всьому.
Євангеліє від Марка 2, 18-22.
18. Учні ж Івана й фарисеї постили; і приходять до Ісуса та кажуть:
– Чого учні Івана та учні фарисеїв постять, а твої не постять?
19. Ісус відповів їм:
– Чи можуть постити весільні гості, поки жених з ними? Поки жених з ними, вони не можуть постити. 20. Але настане час, коли в них візьмуть жениха, і тоді вони будуть постити за тих днів.
21. – Ніхто не пришиває латки з сирового сукна до старої одежини, бо нова латка відірветься від старої одежини, і діра стане більшою. 22. І ніхто не наливає нового вина у старі бурдюки, бо вино прорве бурдюки, і пропаде вино й бурдюки, але нове вино вливають у нові бурдюки.
Що це є за смуток задля Бога і смуток, який чинить світ? Смуток задля Бога – це те, що когось, кого ми любимо, дорогу нам особу, ми образили й завдали болю. Це нас завжди засмучує, як ми могли так покривдити її, так відповісти на її любов до нас. Смуток задля світу це те, що людина засмучується, коли їй щось не вдається в цьому світі, і це приносить їй знеохочення і депресію.
Завжди стараймось ці два смутки між собою розрізняти й розуміти, хоч вони зовні можуть виглядати одинакові, подібні, але коріння вони мають інші. Тож завжди засмучуймось, коли ми скривдили Бога й образили. Але ніколи до серця не допускаймо того смутку, знеохоти, депресії, яка походить від світу. Та пам’ятаймо, що Бог нас повсякчас любить і вірить у нас.
Мр. 2, 18-22. «Настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів».
Кожен з нас має різноманітні прив’язання, ті чи інші речі, справи, яким приділяє багато зусиль і часу. Маючи до чогось прив’язання, ми стаємо певною мірою залежними від тих речей. Не раз кажемо про узалежнення від наркотиків, алкоголю, куріння. Коли признатися собі, то всі ми є від чогось узалежнені.
Піст є доброю нагодою, щоб людина пробувала ставати все більше незалежною. Коли ми говоримо про піст у певні дні в році, коли одного дня щось можна їсти, а іншого – це гріх, то це для того, щоб людина навчилася плекати свою свободу. Щоб ті чи інші страви не керували нею, щоб людина вміла бути вільною. Адже лише той може прийти до Бога, хто має свободу.
Щоб віддати себе Богові, маємо бути вільними. Піст у церковній традиції є важливим саме для здобуття цієї свободи. Для нас піст, по суті, – це не лише питання їсти чи не їсти щось, а вміти відмовитися від того, від чого відчуваємо залежність. Без чого нам здається, що не можемо прожити. Саме тоді станемо вільними й зможемо набагато легше й простіше зустрічатися з Господом.
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
