Друге послання до Корінтян 8, 16 – 9, 5.
16. Богові дяка, що дав у серці Тита таку саму до вас горливість; 17. бо він прийняв просьбу і, повний запалу, доброхіть до вас пішов. 18. Ми з ним послали брата, якого за євангеліє хвалять усі Церкви 19. і яких, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій благодійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу, 20. остерігаючися, щоб нам хто не докоряв за таку щедру збірку, що нею ми служимо. 21. Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми. 22. Разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах і який тепер ще пильніший через велике довір’я, що до вас має. 23. Щодо Тита, він мій товариш і співробітник, вам на благо, щождо братів наших, вони посланники Церков, слава Христова. 24. Дайте їм доказ вашої любови й нашого хваління вас перед ними і перед Церквами.
1. Про службу на користь святим мені нема чого до вас писати, 2. бо знаю вашу добру волю і хвалю вас перед македонянами за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох. 3. Однак я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були готові. 4. А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, щоб не сказати ви, осоромимося, що були такі певні. 5. Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували загодя той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток.
Послання до Євреїв 9, 1-7.
1. Перший союз мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. 2. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. 3. За другою завісою був намет, званий Святе святих, 4. зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно. 6. І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; 7. в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
Євангеліє від Марка 3, 13-19.
13. Потім вийшов на гору й покликав тих, яких сам хотів, і вони прийшли до нього. 14. І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому та щоб їх посилати проповідувати; 15. і дав їм владу виганяти бісів. 16. Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; 17. Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому; 18. Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананея, 19. та Юду Іскаріота, що його зрадив.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28.
38. Коли вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:
– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
41. Озвався Господь до неї і промовив:
– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. 42. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
27. Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:
– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. 28. Він озвався:
– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
2 Кр. 8, 16 – 9, 5. «Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Богом, але й перед людьми»
Деколи здається, що ми, християни, немовби живемо у своєму світі. Так, ми ходимо до храму, сповідаємось, причащаємось, належимо до тих чи тих християнських товариств і спільнот, бо так стараємось дбати про свої взаємини з Богом. І це важливе у нашому житті. Але часто ми, ті ж самі християни, не зауважуємо багатьох людей навколо нас, які потребують нашої допомоги чи просто уваги.
Часто бачимо, що людям легше пожертвувати свої гроші, аніж час. Тож спробуймо ми, як християни, придивлятись до людей, яких поставив навколо нас Господь, і дбати про них. Ось чим можемо послужити завжди – своїм заангажуванням у їхнє життя!
Мр. 3, 13-19. «Дав їм владу виганяти бісів».
Бачимо, що коли Господь кличе апостолів до місії, то не просто вибирає їх, а дає їм силу, як каже Євангеліє, «владу виганяти бісів». І видається, що апостоли по-людськи не були готові до цього. До того ж тоді були люди, набагато освіченіші від них: фарисеї, садукеї, книжники, – які зналися на Законі Божому. Але Христос вибирає саме апостолів. І це справжня таємниця Божого покликання.
Отак у нашому житті треба усвідомлювати, що Господь не випадково вибрав для нас батьків, батьківщину, дав жити в тих чи інших обставинах, у тім чи іншім історичнім періоді. Водночас Він дає також силу і змогу жити в цих обставинах праведно.
Яскравим прикладом є святі. Жодні обставини не були владні над ними. Ми ж часто говоримо: так склалися обставини, це від мене не залежить… Жодні обставини не можуть мати над нами влади. Адже Господь у будь-якій ситуації, якщо ми лише забажаємо цього, дає нам сили й можливість жити чесно, справедливо, побожно і свято.
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
