Друге послання до Корінтян 12, 20 – 13, 2.
20. Бо коли прийду, боюся, що не застану вас такими, як хочу, та що ви не застанете мене таким, яким би хотіли; щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілости, безладдя, 21. щоб, коли знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене і щоб я не оплакував тих багатьох, які передніше згрішили і не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися.
1. Оце втретє йду до вас. Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків. 2. Я вже перед тим сказав і ще раз кажу, як за другої моєї присутності, так і тепер у відсутності: як прийду знову, не щадитиму тих, які раніш згрішили, і усіх інших.
Євангеліє від Марка 4, 24-34.
24. І казав їм:
– Вважайте, що чуєте. Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам. 25. Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, візьмуть і те, що має.
26. І казав їм:
– Із царством небесним воно так, як з чоловіком, що кидає насіння в землю: 27. чи спить він, чи встає, чи то вночі, чи вдень, насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. 28. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю. 29. А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.
30. І мовив:
– До чого прирівняємо царство Боже – або у якій притчі ми його представимо? 31. Воно – немов гірчичне зерно, що коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. 32. А як посіяне зійде, стає більшим від всякої городини і пускає таке велике віття, що птаство небесне може сховатися в його тіні.
33. І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, наскільки вони могли зрозуміти. 34. Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.
2 Кр. 12, 20 – 13, 2. «Щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілості, безладдя»
Християнам має бути притаманний мир, радість, порозуміння. І коли в наші стосунки закрадаються протистояння, гнів, заздрощі, маємо бути свідомими, що це не Божий Дух. Утікаймо від цього й не дозволяймо, щоб у нас зростала зарозумілість, обмова. Такий стан нашої душі свідчить, що ми далекі від християнського життя і християнського розуміння стосунків.
Є дуже просте правило – дивитися перше на себе, досліджувати власні вчинки і думки, а не шукати в усьому цьому вини ближнього. Стараймося засівати любов, порозуміння, прощення, доброзичливість. Бути носіями того, що миле Богові!
* * *
Мр. 4, 24-34. «Чи спить він, чи встає, чи вночі, чи вдень – насіння те кільчиться і росте».
Коли хочемо досягти чогось у матеріальному житті, усвідомлюємо, що для того потрібно докладати чимало зусиль, старання й часу. Адже просто так не можемо мати нічого. Знаємо, що людина, яка хоче придбати житло, авто та інше, має багато для цього потрудитися. Тому все й одразу, в одну мить у неї не з’являється, а збирається усе життя, цеглинка до цеглинки.
Так само відбувається і з нашим духовним життям. Ми, звичайно, хотіли б змінити себе в одну мить, але часто забуваємо, що зміни, яких ми прагнемо, відбуваються крок за кроком. Ніхто не стає в один момент ні грішником, ні праведником.
Цей уривок з Євангелія вказує саме на те, що Царство Небесне починається з малих речей. Кожна мить нашого життя, кожний наш вчинок, кожне слово, навіть кожна думка – це або наближення до Бога, або віддалення. Немає в житті справ нейтральних, як ми дуже часто собі думаємо. Кожна справа, навіть, здавалось би, найменш значна, є або кроком до Господа і Царства Небесного, або кроком у протилежному напрямку.
* * *
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
