Послання до Галатів 4, 8-21.
8. Колись ви, не знаючи Бога, служили богам, що не були богами. 9. Тепер же, коли ви пізнали Бога чи, краще кажучи, коли Бог пізнав вас, як ви можете вертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як колись, хочете знову служити? 10. Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! 11. Боюсь за вас, чи не працював я коло вас даремно.
12. Благаю вас, брати, будьте як я, бо і я такий, як ви. Ви мене нічим не образили. 13. Ви знаєте, як я через недугу тіла проповідував вам перший раз євангеліє,14. і, не зважаючи на мою недугу, яка була вам спокусою, ви не погордували мною і не відіпхнули, але, як ангела Божого, прийняли, як Христа Ісуса. 15. Де ж вона, тепер та ваша радість? Свідчу вам, що якби можна було, ви були б вирвали собі очі і мені дали б! 16. Невже я вам став ворогом, говорячи вам правду? 17. Та ті нещиро вас ревнують; вони вас хочуть від нас відвернути, щоб ви про них дбали. 18. Воно добре – ревнувати, але у добрім, і завжди, не лиш тоді, коли я між вами. 19. О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос у вас не зобразиться! 20. Хотів би я бути серед вас тепер і змінити мою мову, бо сам не знаю, що мені з вами робити.
21. Скажіть мені, ви, що хочете бути під законом, чи ви не знаєте закону?
Євангеліє від Марка 6, 45-53.
45. Зараз же заставив учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, поки він не відпустить народу. 46. Відпустивши їх, пішов на гору молитись.
47. Як настав вечір, човен був серед моря, а він сам один на землі. 48. Коли ж побачив, як вони втомилися веслуючи, бо вітер їм був противний, пішов до них близько четвертої сторожі ночі, ідучи по морю, і хотів минути їх. 49. Вони ж, побачивши, як він ступає по морю, гадали, що то примара, і закричали. 50. Усі бо уздріли його й занепокоїлись, а він вмить заговорив до них, кажучи:
– Будьте мужні: це я, не бійтесь!
51. І ввійшов до них у човен, і ущух вітер. Вони в собі вельми здуміли, понад міру, 52. бо не розуміли чуда з хлібами – серце в них було нечуле.
53. І, перепливши, прибули вони в землю генесаретську й причалили.
Гл. 4, 8–21. «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас!»
Апостол Павло називає своїх учнів-галатів дітоньками, бо відчуває відповідальність за їхнє витривання у правдивій вірі, як їхній духовний батько. Знаємо як батько та мама клопочуться за своїх дітей, щоб вони були добре вихованими, припильнованими, навченими. Так і Павло турбується, щоб вони вповні відображали Христову науку. Це, очевидно, нелегко, тому й каже, що народжує в муках: отже, знову і знову вказує на Ісуса Христа.
Так само і ми маємо чинити: «народжувати» інших знову і знову. А це значить без останку, без знеохоти, без покладання рук, – безнастанно свідчити іншим людям про Бога, приводити їх до Бога, вказувати їм на Господа. І нехай ніщо нас не зупинить, навіть гріхи і помилки, а навіть злоба інших людей до нас. Вчімося цього в апостола Павла. Він радів з того, що стало і повсякчас міг «народжувати» інших, хоча й у муках, однак щоб Ісус Христос все більше відображався в них і їхньому житті.
Мр. 6, 45-53. «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»
Кожен із нас носить у собі чимало страхів, які найчастіше дають про себе знати в наших життєвих труднощах.
Щоб їх подолати, найперше маємо пам’ятати, що життєві бурі, як і бурі на морі, з часом вщухають. До того ж у цьому житті немає нічого випадкового – за кожною життєвою бурею є Господь, за всім, що стається, є Його свята воля. Нічого не стається випадково і що за кожною нашою життєвою ситуацією є Бог.
Побачити Бога значно легше, коли маємо мир, радість і благодать, аніж за скорботами, труднощами, навіть за падіннями. Уміймо навіть у найскладніші й найтяжчі хвилини свого життя зрозуміти, чого Бог хоче нас навчити, а в найбільшій життєвій бурі почути голос Господа Бога, який говорить: «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
