Послання до Ефесян 1, 1-9.
1. Павло, волею Божою апостол Ісуса Христа, святим, що в Ефесі і вірним у Христі Ісусі: 2. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
3. Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенням у Христі.
4. Бо в ньому нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. 5. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за вподобанням своєї волі, 6. на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у своїм возлюбленім Сині. 7. У ньому маємо відкуплення його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, 8. яку він вилляв на нас щедро у всій мудрості та розумі. 9. Він, за своїм благоволінням, дав нам пізнати тайну своєї волі, яку був ухвалив наперед,
Євангеліє від Марка 7, 24-30.
24. І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто про те, але не міг окритися. 25. Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшися про нього, прийшла і впала йому до ніг. 26. Була ж та жінка поганка, родом сирофінікійка. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки. 27. Він відповів їй:
– Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам.
28. Вона ж озвалась і каже йому:
– Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях.
29. І сказав їй:
– За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки.
30. Вернулася вона до свого дому й найшла, що дитина лежала на ліжку, і біс вийшов.
Еф. 1, 1–9. «Щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа»
Коли Ісус Христос приймає людську подобу, Він стає нам братом по природі, але і є одночасно Богом. Через свою божественну природу Він підносить нас до божественного життя. Ми втратили це через падіння Адама і Єви, однак через Ісуса Христа ми стаємо учасниками цієї божественної природи, Господь нас нею обдаровує.
Погляньмо, чи ми щодня розуміємо це, чи скоріше живемо лише людськими зацікавленнями, бажаннями і стремліннями. Господь нас зробив своїми синами та доньками, спадкоємцями Царства Небесного. Що більше ми будемо цього свідомі, про це пам’ятати і пригадувати, то більше будемо цим жити і відкривати правду про справжнє наше покликання. Бо ж всі ми покликані через віру в Ісуса Христа, через хрещення, через святі таїнства стати учасниками божественного життя!
* * *
Мр. 7, 24-30. «І сказав їй: “За це слово йди. біс вийшов з твоєї дочки”».
Із цього євангельського уривку позиція Ісуса Христа, на перший погляд, може видатися жорстокою. Він досить різко відповідає жінці, яка з проханням припадає Йому до ніг: «Дай спершу, щоб діти наїлись». Він вказує, що прийшов найперше до вибраного народу, і лише потім можна говорити про поган.
Настирливість жінки у її проханні є прикладом для кожного з нас. Коли ми справді чогось потребуємо, не маємо перейматися, наскільки ми гідні стати перед Богом, бо ж ніколи не будемо гідні. Однак завжди наполегливо маємо просити у Бога. Адже якщо швидко перестаємо просити чогось, це показує, що нам цього й не дуже було треба. Господь про це казав дуже просто: «Просіть, і дасться вам!»
У Божественній Літургії ми багато разів кажемо: «Господи, помилуй!», повторюючи Богові свої прохання. Тож у випробуваннях, труднощах і нестачах не переставаймо уповати на Бога й просити Його про всі наші потреби.
* * *
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
