Послання до Євреїв 9, 1-7.
1. Перший союз мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. 2. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. 3. За другою завісою був намет, званий Святе святих, 4. зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
6. І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; 7. в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28.
38. Коли вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:
– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
41. Озвався Господь до неї і промовив:
– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. 42. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
27. Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:
– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. 28. Він озвався:
– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
На свята Богородиці часто чуємо в церкві саме цей уривок з Євангелія – про Марту й Марію. І щоразу, мабуть, порівнюємо себе з героїнями цієї оповіді, визначаючи, які ми сьогодні: заклопотані важливими речами, збентежені, що без допомоги не даємо собі раду, умиротворені тим, що відчуваємо біля себе Господа?
У церкві варто було б бути налаштованими саме на слухання слова божого: і з Євангелія, і з молитов, і з проповіді священика. Та чомусь саме в храмі нам найчастіше зринають думки про наболіле чи буденне, важливе чи геть несуттєве, хатнє чи робоче. Такі думки буває важко відігнати, бо вони можуть бути саме тим, що турбує нас найбільше.
Проте саме в церкві, так близько до Живого бога, ми здатні виокремити найважливіше: що ми – поруч із Ним, що ми і наше життя – в Його руках. що всі наші проблеми й клопотання – під Його пильним наглідом. І що ми. відповівши на Його запрошення прийти до храму, маємо не боятися довіритися Богові і просто слухати. а проблеми, хоч і нікуди не подінуться, але дійсно легше вирішаться, якщо будемо уважні до того, що саме сьогодні через Літургію та інших людей Бог нам скаже.
А як же Діва Марія? Чи мало в неї було клопотів у житті? Чи не мусила Вона бути доброю мамою, господинею, супутницею життя? І водночас – вірною Господу, який обрав Її бути матір’ю Свого Сина? Чи легко було це все поєднувати? Точно знаємо, що Їй це вдалося: все здійснити, все пережити. Мабуть, саме тому Вона тепер може взяти під Свій покров кожного з нас, весь наш народ, всіх, хто просить у Неї допомоги. Вона точно розуміє кожного з нас у його труднощах і чи не найкраще знає, як сильно варто довіряти Богу, що б не сталося.
