Друге послання апостола Петра 3, 1-18.
1. Улюблені, це вже друге послання я вам пишу. В них нагадую вам і розбуджую у вас здорову думку, 2. щоб ви пригадували ті слова, що святі пророки були предсказали, та заповідь ваших апостолів, заповідь Господа і Спаса. 3. Насамперед затямте собі те, що за останніх днів прийдуть із насмішками глузливці, які житимуть у своїх похотях 4. і говоритимуть: «Де той обіцяний його прихід? Відколи бо батьки поснули, все пробуває так, як було на початку сотворення». 5. Скрите перед ними, – бо самі того хочуть, – що небо було здавна і що земля з води постала й через воду, словом Божим, 6. тому тодішній світ загинув, затоплений водою. 7. Нинішнє ж небо й земля збережені тим самим словом, тримаються для вогню на день суду й погибелі безбожних людей.
8. Одне нехай від вас не утаїться, любі: що один день перед Господом, як тисяча літ, і тисяча літ, як один день. 9. Не зволікає Господь з обітницею, як деякі це вважають за зволікання, але показує своє довготерпіння до вас, бо не хоче, щоб хто загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння. 10. День же Господній прийде, як злодій: і тоді небо з шумом перейде; первні, розпалені, розтопляться і земля з ділами, що на ній, розпадеться.
11. І коли так усе це має розпастися, якими святими слід вам бути у всім вашім житті та в побожності, 12. очікуючи і прискорюючи день Божого приходу, коли небо, палаюче, розстане, і первні розпалені розтопляться. 13. Ми очікуємо, однак, нового неба й нової землі, згідно з його обіцянкою, на яких справедливість пробуватиме.
14. Тому, любі, очікуючи цього, старайтеся, щоб він найшов вас безплямними і бездоганними у мирі. 15. Довготерпеливість Господа нашого вважайте за спасіння, як і любий наш брат Павло, за даною йому мудрістю, писав вам, 16. що, зрештою, в усіх листах він робить, коли про це говорить. У них є дещо трудне до зрозуміння, що люди без освіти і нетверді у вірі перекручують, як і інші писання, на свою власну погибіль.
17. Ви ж, любі, знаючи це наперед, бережіться, щоб не датися збаламутити блудом беззаконних і не відхилитися від вашої непохитности; 18. але ростіть у благодаті та пізнанні Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і по день вічний. Амінь.
Євангеліє від Марка 13, 24-31.
Сказав Господь своїм учням:
24. За тих днів, після того горя,
сонце затьмиться,
місяць не дасть свого світла,
25. зорі спадуть з неба,
і сили небесні захитаються.
26. І тоді узріють Сина чоловічого, що йтиме на хмарах з великою силою й славою. 27. Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28. Від смоковниці навчіться притчі: коли віття її стає м’яким і пускає листя, знаєте, що літо близько. 29. Так і ви, коли побачите, що це діється, знайте, що він близько, при дверях. 30. Істинно кажу вам: не мине цей рід, доки усе це не збудеться. 31. Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть.
Не зволікає Господь з обітницею, як деякі це вважають за зволікання, але показує своє довготерпіння до вас, бо не хоче, щоб хто загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння.
Безліч спокус сьогоднішнього світу можуть звести із справжнього шляху. Світ щораз далі віддаляється від простоти, жертовності, самопожертви, про яку говорив Ісус. Любові, здається, стає щораз менше між людьми.
Навіть буденні поїздки транспортними засобами іноді здаються театральними виставами – люди сваряться, штовхаються, обвинувачують одне одного. І справді, на жаль, є за що звинувачувати – за брак любові і чуйності одних до інших.
Відвідини храму не завжди можуть нейтралузувати дозу егоїзму та жорстокості. Як би не було прикро. А таки шкода, що багато з нас не розуміє потреби праці над собою. Свята Літургія зі Святими Дарами та благодаттю лише відкриває нам очі на всі ті “рани”, які кровоточать, лікуючи їх. Але це в будь-якому разі не “алібі” для усіх “не зовсім” правильних і добрих вчинків.
Богові не потрібна вдавана любов. Будьмо щирі зі собою. Поки Господь чекає у багатстві свого милосердя на наше свідоме навернення. Коли побачимо Бога у ближньому. Кожному, хто зустрічатиметься у нашому житті.
