Пий воду з твого водозбору, воду, що б’є із власної криниці. Чому б твої джерела мали розливатися навколо, твої потоки по майданах? Нехай будуть тобі одному, а не чужим разом з тобою. Нехай живець твій буде благословенний, втішайся дружиною твоєї юности. Премила лань! Люба сарна! Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, у любощах її стало кохайся! Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, до грудей сторонньої горнутись? Дороги людські в Господа перед очима, і він вирівнює всі стежки їхні. Злого ловлять власні переступи, у пута власного гріха він потрапляє. Він помирає з-за браку науки, з-за своєї надмірної глупоти він блукає. Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, коли дав руку твою за чужого, коли зв’язав себе словами уст своїх, коли піймавсь словами уст власних, вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, бо ти попався в руки ближньому твоєму: – іди, смирися, наполягай на твого ближнього. (Прип. 5, 15-6, 3).
Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій. Він і після смерти докорятиме живучим безбожникам. Бо вони кінець мудрого бачать, але не розуміють, що Господь вирішив про нього і навіщо його забезпечив. Бачать і легковажать, але Господь з них сміятиметься. Він стрімголов кине їх, онімілих, стрясе їх аж до самих основ, і вони будуть знищені до останку; будуть у болях, і пам’ять про них загине. В день обрахунку гріхів їхніх, вони прийдуть тремтівши, і беззаконня їхні проти них повстануть, і обвинуватять їх. Тоді праведник виступить з великою сміливістю перед тими, що його гнобили та його труди ні за що мали. Вони його побачивши, збентежаться страхом жахливим і здивуються з несподіваного спасіння. Вони, каявшися, скажуть один до одного і, стогнавши в тривозі духу, промовлять: «Це той, кого ми колись на кпини брали і на предмет глузування. Які з нас дурні! Життя його вважали ми за божевілля, а смерть його – безчестям. Як же то його зараховано до синів Божих і частка його між святими? Отож, ми збилися з правдивої дороги і світло справедливости нам не світило, і сонце для нас не сходило! Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, проходили через пустині непрохідні, Господньої ж дороги – ми не пізнали». (Муд. 4, 7, 16 – 5, 7)
Як у старозавітньому повчанні колись, так і сьогодні знаходимо істини, актуальні для нас.
Поради щодо збереження вірності своїй дружині, окрім буквального, мають ще і ширший вимір – вірності собі, одному Богові.
Що ж тут спільного, на перший погляд?
Кожен наш вчинок є мірилом нашої віри та довіри до Господа. Так, як вірність чоловіка своїй єдиній жінці утверджує цінність неймовірного подружнього зв’язку, в якому двоє одно, вірність людської душі Богові і черпання сили із Його міці вкотре дає людині можливість бачити, як Господь любить насправді.
Вибір є і буде завжди. Однак справедливість також. І кожен отримає рівно за те, що чинив. Дбаймо про свої серця ще тут, поки є час і сили.
