Послання до Євреїв 1, 10 – 2, 3
10. Ти, Господи, на початку заснував землю,
і небеса діло рук твоїх.
11. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш;
усі, мов одежа, постаріються;
12. ти їх, неначе одежу, згорнеш,
і, немов одіж, вони зміняться.
Ти ж – той самий,
і літа твої не скінчаться.
13. До кого з ангелів він коли мовив:
Сідай праворуч мене,
доки не покладу твоїх ворогів підніжком під ногу.
14. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння?
1. Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з путі. 2. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, 3. як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули,
__________
1. В той час, коли прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. 3. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. 4. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого:
– Сину, відпускаються тобі твої гріхи.
6. Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі:
7. – Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
8. Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них:
9. – Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10. Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – 11. кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому.
12. Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили.
__________
Бог нас дійсно дуже любить. Нас він створив, щоб ми тішилися природою, звірами й керували мудро Землею. Він дав нам кожному на допомогу Ангела-охоронця, щоб ми не помилилися у своїх рішеннях, прислухаючись до його порад. Фактично, ми – улюблені Божі діти, які геть не хочуть користуватися тими благами, які Він нам дав.
Ми як ті малі безпомічні немовлята, які не вміють покерувати не те що Землею, а навіть своїм життям. Скільки ми самі собі завдаємо лиха! Ми неправильно годуємо себе, самі себе мордуємо морально і часто через це почуваємося хворими. Ми отруїли собі повітря, ми залюбки псуємо собі стосунки з ближніми просто тому, що лінуємося подивитися на ситуації з іншого боку.
Ми можемо думати, що робимо в житті все правильно, що Бог десь близько, але поміж нами буде насправді перепона.
Сьогоднішнє Євангеліє каже, що іноді ми самі не здатні подолати відстань до Бога, що нам потрібна допомога інших людей. Що ми повинні дозволити іншим покерувати нами, дозволити собі віддатися іншим в руки і навіть дозволити цим, іншим, зробити для нас щось неординарне, таке що іншим чи нам може не сподобатися, як-от розібрати дах чиєїсь покрівлі.
Буває, що нам потрібно трошки більше довіри поміж нами, щоб бути біля Бога.
