Псалом 89
Господи, ти був нам пристановищем* по всі роди.
Перш, ніж постали гори і народилася земля і всесвіт,* від віку й до віку ти єси Бог.
Ти повертаєш людей у порох, кажучи:* Поверніться, сини людські.
Бо тисяча літ перед очима твоїми, мов день учорашній, що минув,* і мов нічна сторожа.
Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці,* мов та трава, що зеленіє.
Ранком квітне й зеленіє,* а ввечері – підтята висихає.
Бо гинемо від гніву твого,* і стривожились ми від обурення твого.
Поставив ти провини наші перед собою,* гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого.
Бо всі наші дні никнуть від гніву твого;* літа наші минають, мов зітхання.
Дні віку нашого сімдесят років,* а як при силі – вісімдесят років;
І більшість із них – то труд і марність,* бо скоро линуть і ми зникаєм.
Хто знає силу гніву твого?* Хто бачив твоє обурення?
Навчи ж нас дні наші рахувати,* щоб ми дійшли до розуму доброго.
Повернися, Господи! – докіль?* – і змилуйся над слугами твоїми.
Насити нас уранці милістю твоєю,* щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.
Звесели нас мірою днів, за яких ти засмутив нас,* мірою літ, що в них ми зазнали горя.
Нехай виявиться твоїм слугам твоє діло,* і слава твоя − їхнім дітям.
І ласка Господа, Бога нашого, нехай буде над нами,* – і стверди діло рук наших; стверди його – діло рук наших!
Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго.
Кожному з нас дано одне життя на землі – і безліч того, чим можемо користуватись.
Звісно, кожен вибір – це певні обмеження. На все потрібно часу, зусиль, старань.
Чи задумуємось ми над тим, куди втікає наш час, на що витрачаємо ми його?
“З усіх втрат втрата часу найважча” – відомі слова українського філософа Сковороди. Справді найважча. Бо жодної хвилинки не зможемо повернути. Однак як багато добра можемо встигнути.
Боже, навчи мене мудро послуговуватись своїм часом! Амінь
