Псалом 103
Благослови, душе моя, Господа!* Господи, Боже мій, ти вельми великий!
Ти одягнувся величчю і красою,* ти світлом, наче ризою, покрився.
Ти розіп’яв, неначе намет, небо,* ти збудував твої горниці у водах.
Із хмар собі робиш колісницю,* ходиш на крилах вітру.
Вітри своїми посланцями учиняєш,* полум’я вогненне − слугами своїми.
Ти заснував землю на її підвалинах,* не захитається по віки вічні.
Безоднею, немов одежею, покрив її,* понад горами стали води.
Перед погрозою твоєю вони тікали,* перед голосом грому твого тремтіли.
Підвелися гори, зійшли долини до місця,* що ти їм призначив.
Поставив їм границю, якої не перейдуть,* щоб знову покрити землю.
Джерела посилаєш у ріки,* які течуть проміж горами.
Усю звірину, що в полі, вони напувають,* дикі осли там гасять свою спрагу.
Над ними кублиться небесне птаство,* з-поміж гілляк дає свій голос.
Ти напуваєш гори з твоїх горниць,* земля насичується плодом діл твоїх.
Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям,* щоб хліб із землі добували:
Вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя,* і хліб, що скріплює серце людське.
Насичуються дерева Господні,* кедри ливанські, що посадив їх.
На них гніздяться птиці;* бусли – на кипарисах їхнє житло.
Високі гори для оленів,* скелі − для зайців притулок.
Ти створив місяць, щоб значити пори;* сонце знає свій захід.
Наводиш темряву, і ніч надходить,* що в ній ворушаться усі звірі дібровні.
Левенята рикають за здобиччю своєю,* поживи від Бога для себе просять.
Ховаються, як тільки зійде сонце,* лягають у своїх норах.
Виходить чоловік до свого діла,* і до своєї праці аж до вечора.
Яка їх, твоїх діл, Господи, сила!* У мудрості все ти створив, − повна земля твоїх створінь.
Ось море велике, прешироке, * у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих.
Там кораблі проходять,* є і левіятан, якого ти створив, щоб ним бавитися.
Усі вони від тебе дожидають,* щоб дав їм у свій час поживу.
Коли даєш їм, вони її збирають,* як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом.
Вони бентежаться, коли ховаєш вид свій;* як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються у свій порох.
Зішлеш свій дух, – вони оживають,* і ти відновлюєш лице землі.
Нехай слава Господня буде повіки,* нехай Господь радіє творами своїми.
Спогляне він на землю, і вона стрясається,* торкнеться гір, вони димують.
Я буду Господеві співати поки життя мого,* псалми співатиму, поки буду жити.
Нехай буде приємна йому моя пісня;* у Господі я веселитимусь.
Нехай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше нехай не буде.* Благослови, душе моя, Господа.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові:
І нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Алилуя, алилуя, алилуя: Слава тобі, Боже!
Іноді, коли серце сповнене турбот і переживань, все валиться з рук, обступають суцільні проблеми – слід згадати про того, хто подарував нам все це.
У Божому задумі не було нічого недсконалого. Все, що є зле, – це результат непослуху. Бо не Господеві потрібні закони, але людині для її ж добра. Бог – всемогутній. У кожній краплині – і до найгрізнішого вулкану Його сила.
А в людині – ще й образ та подоба. Чи змінилось би наше сприйняття прийдешнього дня, коли б ми щоранку вставали із розумінням того, що я – Божий образ на цьому світі, покликаний допомагати Богові, реалізуючи себе?
Боже, навчи нас бути уважними до того, що оточує навколо, щоб у суєті не загубити і не забути про найважливішу свою місію тут, на землі.
