Святе Письмо з розважанням на 24 березня

Книга Буття 12, 1-8

Господь сказав до Аврама: Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться. І пішов Аврам, як сказав йому Господь, пішов і Лот з ним. Було ж Аврамові 75 років, коли він вийшов із Харану. Взяв Аврам Сараї, свою жінку, Лота, свого братанича, і все майно, що набули, і людей, що придбали в Харані, та й рушили в дорогу в Ханаан-край і прийшли в Ханаан-край. Аврам пройшов його аж до місця Сихем, до діброви Море. А жили тоді в тому краї ханааняни. І з’явився Аврамові Господь і сказав: Потомкам твоїм дам я цю землю! І спорудив він там жертовник Господеві, що з’явивсь йому. Звідти ж він рушив у гори, на схід від Бетелу, і нап’яв свій намет між Бетелем, на захід, та Аї, на схід, і там спорудив жертовник Господеві та й закликав ім’я Господнє. 

Книга Приповідок 14, 15-27

Простодушний іме віри кожному слову; розумний уважає на свої кроки. Мудрий боїться й відвертається від зла, а дурний зухвалий у своїй самовпевненості. Запальна людина робить дурниці, розважливий – зносить усе. Простаки наслідують дурноту, розумні ж увінчаються знанням. Ледачі перед добрими вклоняться, а безбожні перед праведних дверима. Бідний навіть сусідові нелюбий, в багатого ж є сила друзів. Грішить той, хто гордує ближнім; щасливий той, хто жалує вбогих. Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? Милість і правда тим, хто добро замишляє. Кожна праця приносить користь; пуста балаканина – голод. Вінець мудрих – їхній хист; корона дурних – безглуздя. Вірний свідок рятує душі: хто дихає брехнею, той – облуда. В Господнім страсі – міцне довір’я людини, і її діти матимуть притулок. Господній острах – джерело життя, щоб уникати сітей смерти.

______________

Господь сказав Авраамові…

Якби ми, сучасні люди, так легко могли чути, що каже нам Господь, як старозавітні герої! Вони знали, куди їм вирушати, що чинити і, звісно, саме тому все робили так, як їм наказував Бог!

Але чи це дійсно було так просто? Чи вони чули Бога як виразний голос у своїй голові і завжди були впевнені, що це саме Бог говорить до них? Чому ж тоді багато з тодішніх людей все ж ослухалися Його настанов?

Біблія каже, що Бог зявлявся Авраамові. І ми можемо сказати: ага, якби ми побачили Бога, то відразу б у Нього повірили і постійно Його слухалися. Але цікавий факт: за часій правління Понтія Пилата так багато людей бачили Сина Божого, живого Бога, чули Його слова, та все ж не тільки ослухалися Його, а ще й вбили. Чи можемо бути певні, що ми б не вчинили так само?

Ісус казав нам, що все, що ми робимо своєму ближньому, те робимо Йому. Фактично, у кожному, хто поруч, є часточка Бога, безсмертна душа. Те, як ми поводимося з ближніми, дорівнює тому, як ми поводимося з Богом.

Бути віруючою людиною дійсно непросто, бо завжди хочеться зробити щось не те, піти не туди, і не зажди до кінця знаєш, чи правильно вирішуєш. Але голос Бога ми таки можемо чути – інколи це голос нашого сумління, інколи – порада того, зто поруч, а інколи – рядок зі Святого Письма, який промовляє саме до нас.