Псалом 37
О Господи, не докоряй мені в твоїм гніві,* і не карай мене в твоїм обуренні.
Бо твої стріли мене прошили,* і рука твоя спустилася на мене.
Нема здорового нічого на моїм тілі з-за гніву твого;* немає цілого нічого в моїх костях із-за гріху мого.
Бо мої провини голову мою перевищили,* немов важкий тягар, що тяжить над мою силу.
Смердять, загнивши, мої рани,* задля мого нерозуму.
Принижений, зігнувсь я вельми,* повсякденно сумний ходжу я.
Бо нутро моє повне жару,* і здорового нема нічого на моїм тілі.
Зомлів я, розбитий понад міру,* і скиглю від стогону серця мого.
О Господи, перед тобою все моє бажання,* і стогін мій від тебе не скритий.
Серце моє розколотилось, сила мене полишила,* і навіть очей моїх світло, – і того вже нема в мене.
Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани,* і родичі мої стоять оподаль.
І ті, що на моє життя зазіхають, тенета наставляють,* і ті, що бажають мені нещастя, говорять про погибель, увесь час міркують лукаве.
Я, немов глухий, не чую,* і як німий, що уст своїх не відкриває.
Я став, немов людина, що не чує,* в устах якої одвіту немає.
На тебе бо, о Господи, я уповаю,* ти вислухаєш мене, Господи, мій Боже.
Кажу бо: Нехай не втішаються наді мною, як захитається моя нога,* нехай не несуться проти мене.
Я бо ось-ось уже маю впасти,* і біль мій передо мною завжди.
Я бо провину мою визнаю,* і гріхом моїм журюся.
А ті, що без причини зо мною ворогують, ростуть на силі,* чимало тих, що мене безпідставно ненавидять.
І ті, що злом оддячують за добро,* вони проти мене, бо я про добро дбаю.
Не покидай мене, о Господи,* не віддаляйся від мене, мій Боже.
Поспіши мені на допомогу,* Господи, моє спасіння.
_____________________________
Нам всім буває необхідною зупинка і відновлення. Якщо ми нагрішили – треба йти до сповіді. І після неї – жити по-іншому, щоб не залазити знову в колишні гріхи. Якщо ми перевтомилися – треба відпочити. Побути з людьми, якщо втомилися від самотності. Побути з Богом і природою, якщо втомилися від людей.
Життя непросте, якщо ми є занадто впертими перед Божою волею. Воно стає набагато простішим, якщо ми почнемо прислухатися до себе, свого сумління. Ми знатимемо, куди йти і що робити. Ми станемо самими собою…
Бувають періоди, коли життя кидає нас у дуже складні випробування. Такі, коли “Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани,* і родичі мої стоять оподаль.” Тоді тільки Бог може стати нашим порадником, і це не метафора. Ніхто не порадить нам краще, ніж Бог, бо люди можуть помилятися, якими би близькими вони для нас не були. Натомість коли ми маємо близькі стосунки з Богом – можемо бути певні, що не помилимося, і що вийдемо з кожної ситуації переможцями, хоч для світу наші перемоги можуть видатися поразками.
