Псалом 37
О Господи, не докоряй мені в твоїм гніві,* і не карай мене в твоїм обуренні.
Бо твої стріли мене прошили,* і рука твоя спустилася на мене.
Нема здорового нічого на моїм тілі з-за гніву твого;* немає цілого нічого в моїх костях із-за гріху мого.
Бо мої провини голову мою перевищили,* немов важкий тягар, що тяжить над мою силу.
Смердять, загнивши, мої рани,* задля мого нерозуму.
Принижений, зігнувсь я вельми,* повсякденно сумний ходжу я.
Бо нутро моє повне жару,* і здорового нема нічого на моїм тілі.
Зомлів я, розбитий понад міру,* і скиглю від стогону серця мого.
О Господи, перед тобою все моє бажання,* і стогін мій від тебе не скритий.
Серце моє розколотилось, сила мене полишила,* і навіть очей моїх світло, – і того вже нема в мене.
Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани,* і родичі мої стоять оподаль.
І ті, що на моє життя зазіхають, тенета наставляють,* і ті, що бажають мені нещастя, говорять про погибель, увесь час міркують лукаве.
Я, немов глухий, не чую,* і як німий, що уст своїх не відкриває.
Я став, немов людина, що не чує,* в устах якої одвіту немає.
На тебе бо, о Господи, я уповаю,* ти вислухаєш мене, Господи, мій Боже.
Кажу бо: Нехай не втішаються наді мною, як захитається моя нога,* нехай не несуться проти мене.
Я бо ось-ось уже маю впасти,* і біль мій передо мною завжди.
Я бо провину мою визнаю,* і гріхом моїм журюся.
А ті, що без причини зо мною ворогують, ростуть на силі,* чимало тих, що мене безпідставно ненавидять.
І ті, що злом оддячують за добро,* вони проти мене, бо я про добро дбаю.
Не покидай мене, о Господи,* не віддаляйся від мене, мій Боже.
Поспіши мені на допомогу,* Господи, моє спасіння.
І ті, що злом оддячують за добро, вони проти мене, бо я про добро дбаю.
У вас ніколи такого не було, що чийсь вчинок ми трактуємо геть неправильно, думаючи, що він чи вона хотіли нас принизити чи образити?
Нам може здаватися, що хтось має щодо нас недобрі наміри, що хтось у стосунках із нами керується виключно егоїстичними мотивами. Насправді хтось може робити нам щось добре, але ми це сприймаємо за кривду. А все через те, що нам простіше нарікати, обмовляти поза очі, аніж спитати цієї людини: а як насправді ти до мене ставишся? А що конкретно ти мав чи мала на увазі, коли мені це говорив чи говорила?
Нас дуже легко між собою посварити. Ми можемо тижнями “дутися” на якусь людину, навіть не підозрюючи, що могли б бути з нею добрими друзями чи співробітниками. Може, варто більше “кредиту довіри” давати людям, і тоді ми побачимо, що не лише ми здатні мати до ближніх виключно добрі наміри :)
