Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його. Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску. Іншого дня вийшов він знову та побачив, як двоє євреїв б’ються; і каже до того, що скривдив: “Чого б’єш ближнього свого?” А той: “Хто тебе настановив князем і суддею над нами? Чи не задумав ти вбити й мене, як убив єгиптянина?” Злякався Мойсей та й каже собі: “Таки виявилося діло”. Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити. От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці. А в мідіянського священика було семеро дочок. Прийшли вони черпати воду, щоб наповнити пійла та напоїти батькових овець. Але надійшли чабани і відігнали їх; тоді Мойсей устав і допоміг їм, понапував їм овець. Коли ж вони прийшли до Реуела, свого батька, він і питає: “Чому так скоро повернулися сьогодні?” А вони: “Якийсь єгиптянин відборонив нас від чабанів та ще й начерпав нам води й понапував нам вівці”. І каже він дочкам своїм: “А де ж він? Чому то ви лишили того чоловіка? Закличте його до їди”. І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка, а цей видав Ціпору, дочку свою, за Мойсея. І породила вона сина, і він дав йому ім’я Гершом, кажучи: “Захожий я в чужій землі”. (Вих. 2, 11-22)
***
І сталось одного дня, прибули сини Божі, щоб стати перед Господом; прийшов також і Сатана між ними, щоб стати перед Господом. Господь спитав Сатану: «Звідкіля прийшов?» Сатана відповів Господеві й мовив: «Кружляв я по землі та обійшов її навколо». Господь сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на мого слугу Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла. Він усе ще держиться своєї досконалости, дарма що ти навів мене на нього, щоб його безвинно погубити». Сатана відповів Господеві й мовив: «Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, віддасть за свою душу. Та простягни лиш твою руку і торкнись його костей і тіла, і побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі». І промовив Господь до Сатани: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади». Вийшов Сатана геть з-перед Господа й ударив Іова лютою проказою від стіп до голови. Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Іов своїми устами. (Йов. 2, 1-10)
***
Проказа – найстрашніше, що могло бути для людей тих часів. Тіло розпадається на клапті, це абсолютна асоціальна поведінка через можливість зараження.
Дружина Йова уже не в силах терпіти, каже чоловікові – де твій Бог, до кого ти молишся, коли ж ніхто не чує. Але Йов і далі приймає Божу волю і каже – якщо приймали від Бога добре, то маємо прийняти і зле.
Самозречення і відданість Йова дуже нагадують нам Ісусову поставу – коли Спаситель молиться і бачить всі свої майбутні терпіння, і приймає волю Батька.
Чи кожен з нас сьогодні готовий прийняти від Господарської усе?
