Діяння Апостолів 14, 6-18.
6. В тих днях Павло й Варнава втекли в міста Лікаонії, Лістру та Дербу й околиці, 7. і там звіщали євангеліє.
8. У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи. 9. Він слухав, як Павло говорив. Той, глянувши на нього пильно і побачивши, що він мав віру, щоб спастися, 10. сказав сильним голосом:
– Устань на ноги просто!
Той скочив і почав ходити. 11. Як же народ побачив, що Павло зробив, підняв голос, гукаючи по-лікаонськи:
– Боги в людській подобі зійшли до нас.
12. І назвали Варнаву Зевсом, а Павла – Гермесом, бо цей мав провід слова. 13. І от жрець Зевса, що перед містом, привів до брами биків з вінками й хотів разом з народом принести жертву. 14. Довідавшись про це, апостоли Варнава та Павло роздерли на собі одежу й кинулись між народ, кричачи:
15. – Люди добрі, що робите? Таж і ми такі самі, як ви, люди, проповідуємо вам, щоб ви від цих марнот навернулись до живого Бога, який сотворив небо й землю, і море, і все, що є в них, 16. який за минулих поколінь дозволяв усім народам ходити своїми шляхами, 17. хоч і не лишив себе без усякого свідоцтва, творячи добро, даючи вам з неба дощ та врожайні пори, сповняючи харчами й радощами серця наші.
18. Таке кажучи, ледве народ спинили, щоб не приносили їм жертви, але, щоб кожний ішов до свого дому.
Євангеліє від Івана 7, 14-30.
14. У переполовення П’ятдесятниці, Ісус увійшов у храм і почав навчати. 15. І дивувались юдеї, кажучи:
– Як він знає Писання, не вчившися?
16. Ісус озвався й мовив до них:
17. – Моя наука не моя, а того, хто послав мене. Якщо хто хоче чинити його волю, знатиме, чи ця наука від Бога, чи я говорю від себе. 18. Хто говорить від себе, той шукає власної слави. Хто ж шукає слави того, який його послав, той правдивий, і неправди немає в ньому. 19. Хіба Мойсей не дав вам закону? Та ніхто з вас закону не виконує. Чому хочете мене вбити?
20. Озвався народ:
– Чи не навіжений ти? Хто тебе хоче вбити?
21. Ісус у відповідь сказав їм:
– Одне діло зробив я, і ви всі дивуєтеся. 22. Мойсей дав вам обрізання – не щоб воно було від Мойсея, але від предків – і ви обрізуєте чоловіка в суботу. 23. Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був порушений закон Мойсея; ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу оздоровив всю людину. 24. Не судіте по зовнішньому виду; судіте судом справедливим.
25. Казали, отже, деякі з єрусалимлян:
26. – Чи це не той, якого хочуть убити? Ось він говорить явно, і не кажуть йому нічого. Невже й старшина справді визнала, що він – Христос? 27. Та про цього ми знаємо, звідкіля він; а Христос, коли прийде, ніхто не знатиме, звідкіля він.
28. Ісус промовив голосно, навчаючи у храмі:
– І мене знаєте, і знаєте, звідкіля я. Однак я прийшов не від себе самого; але правдивий той, хто послав мене, і його ви не знаєте. 29. Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав.
30. Тому й хотіли вони його схопити. Та ніхто не наклав рук на нього, бо ще не настала його година.
Історія із життя Петра та Варнави просто вражають. Як же ж складно їм було донести Ісусові слова! Люди настільки не готові прийняти Ісусове слово, що, бачачи чудо, починають кланятись апостолам як язичницьким божкам.
Сьогодні, на жаль, іноді може здатися, що дехто не до кінця розуміє суть Божого слова, як і колись. Вдаючись у крайнощі формальних атрибутів – віру або ж релігійну міфологію, можна деколи втратити відчуття справжності, до якого закликає Ісус.
Християнин – це той, хто радіє і любить. І це найголовніше. Це вирішальне.
Просімо Бога про дар покликання до справжньої віри.
