Діяння Апостолів 15, 35-41.
35. В тих днях Павло й Варнава лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє.
36. По кількох днях Павло промовив до Варнави:
– Вернімось, відвідаймо братів у кожному місті, де ми були звіщали Господнє слово, щоб довідатися, як проживають.
37. Варнава хотів узяти з собою і Івана, прозваного Марком. 38. Та Павло вважав ліпше не брати з собою того, що відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними до праці. 39. І виникла гостра суперечка, так що вони розстались. Варнава взяв зі собою Марка й відплив до Кипру. 40. Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. 41. І проходив він через Сирію та Кілікію, і укріпляв Церкви
Євангеліє від Івана 10, 27-38.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. 29. Отець мій, який мені дав їх, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! 30. Я і Отець – одно.
31. Юдеї знов сягнули по каміння, щоб каменувати його. 32. Ісус до них мовив:
– Багато добрих діл я показав вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте мене?
33. Юдеї відповіли йому:
– За добре діло ми тебе не каменуємо, а за богохульство! За те, що, бувши людиною, ти робиш з себе Бога!
34. Озвався до них Ісус: – Хіба не написано в законі вашім: я сказав: ви – боги? 35. Коли, отже, закон зве богами тих, до яких було слово Боже, а Писання не може бути порушеним, 36. як до того, кого Отець освятив і послав у світ, ви говорите: ти богохулиш; бо я сказав, що я – Син Божий? 37. Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! 38. Коли ж роблю, і ви не хочете мені вірити, ділам вірте, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці.
Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
Якщо комусь коли-небудь приходилось бачити немовля, яке спить в обіймах батьків, спокій та радість на його сяючому личку, той не сумніватиметься у комфорті, подарованому любов’ю та захистом.
Ніхто з нас не зможе так сяяти, коли не буде відчувати люблячої опіки Бога. Бога, який завжди готовий бути поруч і чекає нашого зголошення.
Божа Любов створює для нас зону найвищого комфорту, стає “злітною смугою” кожного нашого досягнення. Коли ж ми відкидаємо Ісуса, то нехтуємо можливістю бути справді любленими.
Боже, допоможи мені бачити Твої відкриті обійми, в яких можна знайти сил.
