Діяння Апостолів 28, 1-31.
1. В тих днях, урятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабиякою ласкавістю: вони нас прийняли, розклавши багаття, бо йшов дощ і було холодно. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, гадюка від жару вилізла та вчепилася до його руки. 4. Як побачили тубільці, що гадюка звисає з його руки, заговорили між собою:
– Цей чоловік мусить бути вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.
5. Він же, скинувши у вогонь гадюку, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали, та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, надумалися й почали говорити, що він бог.
7. Була ж поблизу того місця земельна власність начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на пропасницю, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли це сталось, інші теж на острові які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те шанували всякими почестями, а коли ми відпливли, забезпечили нас усім необхідним.
11. По трьох місяцях ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там пробули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію і по однім дні, тому що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де найшли братів, які нас запросили зостатись у них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. Звідтіля ж брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і набрався смілости. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові дозволено жити окремо, разом з вояком, що його стеріг.
17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. Коли вони зійшлися, він до них промовив:
– Мужі брати, хоч я й нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, мене ув’язнено в Єрусалимі і видано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я мусів був покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. Отже з цієї причини я покликав вас, щоб вас побачити і з вами розмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в ці кайдани. 21. Ті йому сказали:
– Ми ні листів про тебе не одержали з Юдеї, ні ніхто з братів не прийшов і не звістив та не говорив про тебе чого лихого. 22. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй всюди противляться.
23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його житла. Він викладав їм, свідчивши про царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, від ранку аж до вечора. 24. Деяких його слова переконували, а деякі не йняли віри. 25. Коли вони непогоджувалися між собою і стали розходитися, Павло наостанку лише сказав їм:
– Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи:
26. Піди до цього народу і скажи:
ви слухатимете вухами, і не зрозумієте,
дивитиметесь очима, і не побачите.
27. Бо серце цього народу затовстіло
й вони вухами тяжко чули,
і очі свої зажмурили,
щоб, бува, не бачити очима,
і вухами щоб не чути,
щоб не зрозуміти серцем і не навернутись
та щоб я не оздоровив їх.
28. Нехай, отже, вам відомо буде, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.
29. Коли він це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30. Павло пробував повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа сміливо й відважно та без ніякої перешкоди.
Перше Послання Апостола Павла до Солунян 4, 13-17.
13. Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. 14. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. 15. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. 16. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. 17. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
Євангеліє від Івана 21, 15-25.
15. В той час з’явився Ісус своїм учням, воскресши з мертвих, і каже Симонові Петрові:
– Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?
Той йому відповів:
– Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
Каже йому:
– Паси мої ягнята!
16. І знову, вдруге каже до нього:
– Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Відповідає йому:
– Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
І мовить йому:
– Паси мої вівці!
17. Тоді він утретє йому каже:
– Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Засмутився Петро, що втретє його питає: чи любиш мене? – і каже йому:
– Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що я люблю тебе!
Каже йому Ісус:
– Паси мої вівці! 18. Істинно, істинно кажу тобі: Коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш.
19. Сказав він це, вказуючи, якою смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус:
– Іди за мною!
20. Обернувшись, Петро бачить, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»
21. Побачивши його, Петро каже Ісусові:
– Господи, і цей що?
22. Каже до нього Ісус:
– Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того? Ти йди за мною!
23. І розійшлось це слово між братами, що той учень не вмре. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того?
24. Це той учень, який те свідчить і який написав те і знаємо, що його свідчення правдиве. 25. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.
Євангеліє від Івана 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
24. Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
25. Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. 26. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, 27. і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. 28. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. 30. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Чути, бачити, розуміти і усвідомлювати — саме ці вміння стають запорукою обрання правильних життєвих орієнтирів, формування справжніх цінностей та принципів.
Вміти чути і розуміти почуте, аби відчитувати в тому, що нам говорять ті, хто поруч і Той, хто провадить нас по життєвій дорозі, правдиві смисли.
Розуміти і усвідомлювати, що кожен із нас приведений сюди не просто так.
Для цього мусимо мати відкрите серце, яке буде здатне відчувати і співпереживати. Душу, переповнену вірою і націлену на те, щоб постійно перебувати на одній „частості“ зі своїм Творцем.
„Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в Того, Хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя“ (Ів. 5. 24).
