Послання Апостола Павла до Римлян 9, 18-33.
18. Браття, Бог, кого хоче, того милує і, кого хоче, того чинить заскорузлим.
19. Скажеш, отже, мені: чому іще він докоряє? Хто бо може противитися його волі? 20. Чоловіче, хто ти, що сперечаєшся з Богом? Хіба твір може сказати творителеві: навіщо зробив єси мене так? 21. Хіба гoнчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? 22. Хоча Бог, хотячи показати гнів свій і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибіль, 23. все ж таки він показав багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі наперед приготував для слави, – 24. на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
25. Як і в Осії він говорить:
Назву не мій народ моїм народом
і нелюбу – улюбленою.
26. І на тім місці, де було їм сказано: ви не мій народ,
там їх назвуть синами Бога живого.
27. Ісая ж про Ізраїля каже: хоч би число синів Ізраїля було, як морський пісок, тільки останок спасеться, 28. Господь бо вповні й скоро виконає своє слово на землі. 29. І як прорік Ісая: якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б як Содома і стали б подібні до Гомори.
30. Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що походить від віри; 31. Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досягнув закону праведности. 32. Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спіткнулись об камінь спотикання, 33. як написано:
Ось кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння,
хто вірує в нього, не осоромиться.
Євангеліє від Матея 11, 2-15.
2. Одного разу, почувши у в’язниці про діла Христові, Іван через своїх учнів послав спитати його:
3. – Ти єси той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?
4. У відповідь на це Ісус сказав їм:
– Ідіть і сповістіть Івана про те, що чуєте й бачите: 5. сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується добра новина. 6. Щасливий, хто через мене не спіткнеться.
7. Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Івана:
На що ви вийшли дивитися в пустиню? На тростину, яку колише вітер?
8. На що ви вийшли дивитись? На чоловіка, одягненого в м’яку одежу? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палатах.
9. Чого ж тоді ви вийшли? Бачити пророка ? Так, кажу вам, і більше як пророка. 10. Це той, про якого написано:
Ось я посилаю мого посланця перед тобою,
що приготує тобі дорогу перед тобою.
11. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Христителя; однак найменший у царстві небеснім більший від нього. 12. Від часів Івана Христителя і понині царство небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його.
13. Усі бо пророки й закон пророкували до Івана. 14. І коли хочете знати, він – Ілля, що має прийти. 15. Хто має вуха, нехай слухає.
Як важко в часи Ісуса було зрозуміти, де істина. Відважності апостолів можна хіба дивуватись – вони, побачивши Христа, йшли за ним, відрікались свого попереднього життя.
Однак не всі, бачачи чуда, які творить Ісус, вірили Йому і довіряли. Бо це було складно, бо це – виклик.
Так як колись і сьогодні кожному з нас у цьому світі треба знайти Ісуса і повірити Йому. всупереч заманливим викликам часу – повірити.
І не варто думати, що у житті християнина все стає автоматично гладко – навпаки, все більше викликів, до яких потрібно неабиякої сили духу.
