Послання Апостола Павла до Євреїв 8, 7-13.
7. Браття, коли б перший завіт був бездоганний, другий не був би потрібний. 8. Бо Господь, докоряючи їм каже:
Ось надходять дні, каже Господь,
і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт:
9. не за союзом, що я уклав був з їхніми батьками
в день, коли я взяв їх був за руку,
щоб вивести з єгипетської землі.
А що вони мого завіту не додержали,
я їх покинув, говорить Господь.
10. Ось той союз, що я зроблю з домом Ізраїля
по тих днях, каже Господь:
я покладу мої закони їм на ум
і напишу їх у них на серці,
і буду їм Богом, і вони будуть моїм народом.
11. Ніхто не матиме потреби навчати свого ближнього,
і ніхто – свого брата, кажучи: пізнай Господа.
Усі бо вони, від найменшого до найбільшого,
будуть мене знати.
12. Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливости
і їхніх гріхів не буду згадувати більше.
13. Коли ж він каже: новий, тим робить перший старим. А те, що стало старим і дряхлим, врешті зникає.
__________
Євангеліє від Марка 8, 11-21.
11. Одного разу вийшли фарисеї і стали сперечатися з Ісусом, і вимагали від нього знаку з неба, спокушаючи його. 12. Зітхнув він важко з глибини серця й каже:
– Чого цей рід вимагає знаку? Істинно кажу вам: не дасться цьому родові знаку!
13. І покинувши їх, знову сів у човен, і поплив на той бік.
14. Учні ж забули взяти хліба – мали з собою лиш один хліб у човні. 15. Він остерігав їх, кажучи:
– Глядіть, бережіться закваски фарисейської та Іродової!
16. І вони стали говорити між собою про те, що не мають хліба. 17. Ісус, довідавшись про те, каже до них:
– Чого говорите між собою, що не маєте хліба? Невже ви іще не розумієте й не тямите ? Невже у вас іще нечуле серце? 18. Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте? 19. Не пам’ятаєте, як я ламав п’ять хлібів на п’ять тисяч? Скільки кошів, повних куснів, ви зібрали?
– Дванадцять, – кажуть йому.
20. – А коли я розламав сім хлібів на чотири тисячі, скільки кошів куснів ви зібрали?
– Сім, – кажуть.
21. І він сказав їм:
– Іще не розумієте?
__________
Невже ви іще не розумієте й не тямите ?
Скільки разів у житті ми на межі відчаю пускали руки і казали “Нехай, Боже, буде Твоя воля”. І все якось наче саме собою ставало на свої місця, непробивні стіни зникали, жорсткі серця ставали милосердними. А іншим разом, коли в нас наче все гаразд, ми знову намагаємося тримати все у своїх руках, контролювати і покладатися на власні сили. Коли ми вже зрозуміємо і затямимо, що Бог дозволятиме нам “борсатися” самотужки, але набагато нам би було простіше довіритись Йому і більше не переставати цього робити?
Ми можемо з сумом згадувати ті дні, коли нас наче щось “веде”, коли все складається, коли потрібні люди опиняються в потрібному місці. Чому ж так буває не завжди? Можливо, тому, що ми замість того, щоб прислухатися до Бога, знову шукаємо власних стежок, які з Його задумами щодо нас просто не перетинаються.
То як нам знову потрапити на Божу стежку?
Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливости
і їхніх гріхів не буду згадувати більше.
Все дуже просто. Бог дав нам заповіді. Якщо ми їх порушуємо – ми втрачаємо здатність правильно орієнтуватися. Усвідомлення своїх помилок і вчасне каяття – це перше, що ми можемо зробити, щоб спробувати знову бути з Богом. А тоді – вмикаємо режим довіри – і все буде добре!
