Послання Апостола Павла до Галатів 3, 23-29.
23. Браття, раніш ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною закону, очікуючи віри, що мала відкритися, 24. так що закон був нашим виховником аж до Христа, щоб ми вірою оправдалися. 25. Як уже прийшла віра, ми вже більш не під виховником, 26. бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27. Всі бо ви, що у Христа христилися, в Христа одягнулися. 28. Нема юдея ні грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ні жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, ви потомство Авраама, наслідники за обітницею.
Євангеліє від Луки 7, 36-50.
36. В той час просив Ісуса один з фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову плящинку, повну пахощів, 38. і, ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми його ноги, волоссям своєї голови обтирати і цілувати ноги й мастити їх пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що запросив його, міркував собі, кажучи: якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це грішниця!
40. Тоді Ісус заговорив до нього:
– Симоне, маю тобі щось сказати.
Той відповів:
– Кажи, учителю.
41. – Двоє довжників було в одного позичайла; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, він подарував обом. Котрий, отже, з них більше буде його любити?
43. Озвався Симон і каже:
– Гадаю, той, якому подарував більше.
Ісус сказав до нього:
– Судив єси добре.
44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона:
– Бачиш цю жінку?
Прибув я у дім твій, і ти не дав мені води на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям.
45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги.
46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги.
47. Тому кажу тобі, прощаються їй численні її гріхи, бо вона полюбила багато. Кому ж мало прощається, той мало любить.
48. Потім сказав до жінки:
– Прощаються тобі гріхи твої.
49. І почали ті, що з ним сиділи за столом, говорити між собою:
– Хто це такий, що й гріхи відпускає?
50. До жінки ж промовив:
– Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.
Лк. 7, 36-50: “Віра твоя спасла тебе; йди в мирі!”
Віра людині — найбільш хитка і найчастіше зраджена. Ми створюємо собі ілюзію, що сторонні можуть бути близькими нам, розуміти, співпереживати. Та навіть те, що знаєш когось тривалий час, не гарантує, що вони нас сприймають такими, як ми є, що здатні зрозуміти чи навіть чути. Та в моменти, коли потребуємо цього розуміння раптом усвідомлюємо, наскільки ілюзорною була ця довіра людині.
Віра в Бога, довіра Йому — те, чим часто нехтуємо, бо не бачимо миттєвої реакції, не чуємо голосу, не можемо відчитати емоцій на обличчі. Та саме тісні взаємини з Господом мали б бути для нас основою основ, стати надійним фундаментом, на якому зможемо вибудувати своє життя. І лише Він не осудить, не зрадить, не зневажить, завжди почує і постійно огортає своєю любов’ю і опікою.
