Псалом 103
Благослови, душе моя, Господа!* Господи, Боже мій, ти вельми великий!
Ти одягнувся величчю і красою,* ти світлом, наче ризою, покрився.
Ти розіп’яв, неначе намет, небо,* ти збудував твої горниці у водах.
Із хмар собі робиш колісницю,* ходиш на крилах вітру.
Вітри своїми посланцями учиняєш,* полум’я вогненне ? слугами своїми.
Ти заснував землю на її підвалинах,* не захитається по віки вічні.
Безоднею, немов одежею, покрив її,* понад горами стали води.
Перед погрозою твоєю вони тікали,* перед голосом грому твого тремтіли.
Підвелися гори, зійшли долини до місця,* що ти їм призначив.
Поставив їм границю, якої не перейдуть,* щоб знову покрити землю.
Джерела посилаєш у ріки,* які течуть проміж горами.
Усю звірину, що в полі, вони напувають,* дикі осли там гасять свою спрагу.
Над ними кублиться небесне птаство,* з-поміж гілляк дає свій голос.
Ти напуваєш гори з твоїх горниць,* земля насичується плодом діл твоїх.
Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям,* щоб хліб із землі добували:
Вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя,* і хліб, що скріплює серце людське.
Насичуються дерева Господні,* кедри ливанські, що посадив їх.
На них гніздяться птиці;* бусли – на кипарисах їхнє житло.
Високі гори для оленів,* скелі ? для зайців притулок.
Ти створив місяць, щоб значити пори;* сонце знає свій захід.
Наводиш темряву, і ніч надходить,* що в ній ворушаться усі звірі дібровні.
Левенята рикають за здобиччю своєю,* поживи від Бога для себе просять.
Ховаються, як тільки зійде сонце,* лягають у своїх норах.
Виходить чоловік до свого діла,* і до своєї праці аж до вечора.
Яка їх, твоїх діл, Господи, сила!* У мудрості все ти створив, ? повна земля твоїх створінь.
Ось море велике, прешироке, * у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих.
Там кораблі проходять,* є і левіятан, якого ти створив, щоб ним бавитися.
Усі вони від тебе дожидають,* щоб дав їм у свій час поживу.
Коли даєш їм, вони її збирають,* як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом.
Вони бентежаться, коли ховаєш вид свій;* як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються у свій порох.
Зішлеш свій дух, – вони оживають,* і ти відновлюєш лице землі.
Нехай слава Господня буде повіки,* нехай Господь радіє творами своїми.
Спогляне він на землю, і вона стрясається,* торкнеться гір, вони димують.
Я буду Господеві співати поки життя мого,* псалми співатиму, поки буду жити.
Нехай буде приємна йому моя пісня;* у Господі я веселитимусь.
Нехай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше нехай не буде.* Благослови, душе моя, Господа.
Вміти дякувати. Вміти бачити те, за що можемо бути вдячними. Це дуже важливо.
Ми добре вміємо знаходити і відчувати причини для невдоволення та нарікань, але аж ніяк для подяки. Психологи радять не порівнювати себе, своє життя з іншими, бо кожен із нас унікальний і варто навчитися бути щасливими в тих обставинах, в яких перебуваємо. Та все ж таки інколи варто подивитися на інших, хто переживає скруту, але поміж тим знаходить, чому радіти.
Насправді, кожен із нас обдарований. Жодного Господь не обділив своєю любов”ю, ласкою та благосовенням. Та варто пам”ятати – і рай, і пекло може бути всередині кожного з нас. Залежить лише від того, що плекаємо.