Псалом 87
Господи, Боже мого спасіння,* я вдень кличу, і вночі перед тобою скаржусь.
Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва!* Прихили своє вухо до мого благання.
Душа бо моя наситилася горем,* і життя моє наблизилося до шеолу.
Мене залічено до тих, що сходять у яму.* Я став як чоловік, що допомоги не має.
Поміж мерцями моє ложе, немов убиті, що лежать у могилі,* що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки твоєї.
Поклав ти мене в глибоку яму,* у темряву та безодню.
Тяжить на мені твій гнів,* і всіма хвилями твоїми гнітиш мене.
Ти віддалив від мене моїх друзів,* зробив мене для них осоружним, мене замкнули, і я не можу вийти.
Очі мої знемоглися від печалі;* до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки.
Хіба для мертвих робиш чуда?* Хіба то тіні встануть, щоб тебе хвалити?
Хіба звіщатимуть у могилі твою милість,* у пропасті глибокій ? твою вірність?
Хіба чуда твої в темряві будуть відомі,* і твоя ласка в землі забуття?
Ось чому, Господи, до тебе я взиваю,* і моя молитва вранці йде тобі назустріч.
Чому, Господи, відкинув ти мою душу,* чому ховаєш своє обличчя від мене?
Я безталанний і конаю змалку,* я перебув страх твій ? і умліваю.
Твій палкий гнів пронісся наді мною,* твої страхіття мене погубили.
Увесь час вони оточують мене, мов води,* усі разом мене обступили.
Ти віддалив від мене товариша і друга,* а із знайомих у мене тільки темінь.
Пс. 87:”Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва!”
Молимося: хтось щоденно чи й по декілька разів на день; хтось у час страху чи безвиході, щоб почуватися у безпеці, а хтось – із вдячністю. Дехто вперше промовляє слова молитви разом зі своїми найріднішими, входячи у світ традиції своєї родини. А хтось – у час найбільшого горя, коли розпач роздирає душу і єдиний, до кого здатен звернутися – Господь.
Ми так чи інакше, рано чи пізно приходимо до Нього зі своїми почуттями. Навіть, коли здається, що Господь далеко від нас, а нам не до Нього, та є хвилини, коли ми чітко бачимо його присутність на нашій життєвій дорозі.
У своїх молитвах ми шукаємо підтримки, справедливості, хочемо відчути опору і певність у тому, що чинимо правильно, що все не надаремно. А також і для того, щоб мати певність: як закінчиться наш земний шлях, Він нас чекатиме.
Найважливіше, що ми молимося кожен по-своєму, кожен своїми словами, будуючи приватну розмову з Богом.
