Послання Апостола Павла до Євреїв 10, 32-38.
32. Браття, згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвічені, витерпіли таку велику силу страждань: 33. ви були то виставлені самі прилюдно на зневаги та на знущання, то ставали учасниками тих, що того зазнали. 34. Ви бо страждали разом із в’язнями і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще й постійне. 35. Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. 36. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.
37. Ще бо трохи,
і той, хто має прийти, прийде, не забариться.
38. А праведник мій вірою буде жити;
коли ж він відступить,
моя душа не матиме вподобання у ньому.
За упокій: 1 Сол. 270 зач.
Перше Послання Апостола Павла до Солунян 4, 13-17.
13. Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. 14. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. 15. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. 16. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. 17. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
Євангеліє від Марка 2, 14-17.
14. В той час, переходячи, Ісус побачив Леві, сина Алфея, що Сидів на митниці, і каже до нього:
– Іди за мною!
Той устав і пішов слідом за ним.
15. І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо чимало було із них, що за ним ішли. 16. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, сказали його учням:
– Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?
17. Ісус, почувши те, сказав їм:
– Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов кликати не праведних, а грішників.
Євангеліє від Йоана 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
24. Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
25. Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. 26. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, 27. і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. 28. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. 30. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Мр. 2, 14-17.”Той устав і пішов слідом за Ним”.
Нам багато говорять про те, що важливо мати в житті пріоритети. І теоретично, ми їх маємо. Ми чудово розуміємо градацію найважливіших для нас справ, кроків у повсякденні, що, зрештою, й формує життєві пріоритети. І на думку кожного зокрема, вони правильні. Але чому? Бо зручні, вигідні, потрібні чи не потребують аж хто знає яких зусиль?
Якщо взяти за аксіому, що найважливішими у нашому житті мають бути взаємини з Богом, тобто Він – у центрі нашого життя, є мірилом всього, що робимо, що обираємо, як поводимося з іншими, то це потребує праці – постійної. Цього не можна просто навчитися чи видресирувати в собі звичку, наприклад, молитися щоранку і щовечора, а щонеділі відвідувати Літургію. Це лише невеличка частина правдивих взаємин. Наше життя диктує різні умови, треба постійно протистояти чи спокусам, чи ставити на ваги своє благополуччя або ж дотримання заповідей. Не всі і не завжди готові сприйняти нас такими, що керуються Гсподом. Що тоді? Чи готові ми однозначно говорити на біле – біле, на чорне – чорне, а не шукати півтони і підлаштовувати свою віру під певні умови, під ті чи інши ситуації? Чи готові ми пожертвувати чимось. на перший погляд надзвичайно важливим, щоб зберегти Бога в центрі свого життя?
