Псалом 102
Благослови, душе моя, Господа,* і все нутро моє – його святе ім’я.
Благослови, душе моя, Господа,* і не забувай усіх добродійств його ніколи.
Він прощає всі твої провини,* зціляє всі твої недуги.
Він визволяє життя твоє від ями,* вінчає тебе ласкою і милосердям.
Він насичує твій похилий вік добром,* і оновляється, як орел, твоя юність.
Господь творить правосуддя,* і суд усім прибитим. Він показав Мойсееві свої дороги,* синам Ізраїля діла свої.
Милосердний Господь і добрий,* повільний до гніву й вельми милостивий.
Не буде вічно він обурюватися,* і не буде гніватись повіки.
Не за гріхами нашими учинив він із нами,* і не за провинами нашими відплатив він нам.
Бо як високо небо над землею,* така велика його милість над тими, що його бояться.
Він знає з чого ми зліплені,* він пам’ятає, що ми порох.
Чоловік бо – дні його, немов билина,* квітне, і мов квітка в полі.
Потягне над ним вітер, і його немає,* і місце, де він був, його не впізнає вже більше.
Милість же Господня від віку й до віку* над тими, що його бояться.
І справедливість його над дітьми дітей тих,* що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати.
Господь на небі утвердив престол свій,* і царство його всім володіє.
Благословіте Господа, всі ангели його,* могутні силою, ви, що виконуєте його слово, – покірні голосові його слова.
Благословіте Господа, всі його небесні сили,* слуги його, що чините його волю.
Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління.* Благослови, душе моя, Господа!
Пс. 102: “Милість же Господня від віку й до віку над тими, що його бояться.”
“Побійся Бога!”, “Бійся Господньої кари”… Чи ми маємо боятся Бога? Хіба це має бути страх як перед карателем? Чому треба боятися того, Хто є абсолютною любов’ю, всепрощенням і милосердям?
Напевно, що найперше ми маємо відчувати любов і повагу. І саме вони й не дозволять чинити гріхи супроти Господа. Маємо боятися бути негідними Його любові, Його жертви. У нас має бути присутній страх, як і перед найдорожчими людьми – щоб не зранити, не завдати болю, не розчарувати. Бо лише такий страх спонукатиме зростати в своїй вірі та в прагненні бути достойними Божої любові, прощення і милосердя.
