Послання Апостола Павла до Євреїв 6, 13-20.
13. Браття, колй Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, 14. кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. 16. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. 17. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.
Євангеліє від Марка 9, 17-31.
17. Одного разу чоловік якйсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав:
– Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, 18. і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли.
19. Він у відповідь каже їм:
– О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене.
20. І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися. 21. Він спитав його батька:
– Скільки часу, як це йому сталося?
– З дитинства, – відповів той. – 22. Часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами.
23. Ісус каже йому:
– Якщо можеш? – Все можливе тому, хто вірує.
24. І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози:
– Вірую, поможи моєму невірству!
25. Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи:
– Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього.
26. І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І той став мов мертвий, і багато хто казали: він умер. 27. Ісус узяв його за руку, підвів його, і той устав.
28. Коли він увійшов у дім, учні питали його насамоті:
– Чому ми не могли його вигнати?
29. Він відповів їм:
– Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.
30. Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб хто знав, 31. бо він навчав своїх учнів і казав їм:
– Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне.
Мр. 9, 24: “Вірую, поможи моєму невірству!”
Інколи в нашому житті трапляються моменти, коли здається: все, що робили до того – намарне. Що всі зусилля, вся вкладена праця нікому не потрібні. Тоді почуваємося безсилими, розбитими, не бачимо змісту в подальших кроках.
Та саме в такі моменти замало просто зупинитися і розпачати, а варто поглянути на себе, на свої дії, спосіб життя поглядом сторонньої людини, щоб зрозуміти – можливо, й справді, роблю щось не так. І навіть, якщо доведеться покинути все, до чого звикли і попрямувати в протилежний бік – це може бути найкращим рішенням.
Кажуть: “все, що стається – стається до кращого”. Й справді, спробуйте дивитися на різні випробування під таким кутом зору . Адже, коли в нас все добре, коли ми всім задоволені, то не готові до кардинальних змін і не завжди бачимо нові можливості. Вірте, що Господь дбає про кожного з нас. І кожна зміна – це найперше зміна нашого сприйняття, нашого життя, нас самих і наших взаємин із Богом.
