Діяння Апостолів 5, 12-20.
12. В тих днях руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони були однодушно у притворі Соломона, 13. і ніхто інший не насмілювався до них приставати, але народ хвалив їх вельми. 14. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила чоловіків і жінок; 15. так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ішов Петро, бодай тінь його на кого з них упала. 16. Сила людей збиралась і з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, яких мучили нечисті духи, і вони всі видужували.
17. Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, – була то секта садукеїв, – і повні заздрощів, 18. наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці. 19. Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, мовив:
20. – Ідіть, станьте в храмі і говоріть до народу всі слова життя цього.
Євангеліє від Йоана 20, 19-31.
19. Коли настав вечір, того самого дня, першого в тижні, і двері були замкнені там, де були учні, зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм:
– Мир вам!
20. Сказавши це, показав їм руки й бік. І зраділи учні, побачивши Господа. 21. І знову Ісус їм каже:
– Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас.
22. Сказавши це, дихнув на них і каже їм:
– Прийміть Духа Святого. 23. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться.
24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвище Близнюк, не був з ними, коли прийшов Ісус. 25. Інші учні йому сказали:
– Ми бачили Господа.
Він відповів:
– Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю!
26. По вісьмох днях учні його знову були в домі, і Тома був з ними. Увіходить Ісус – а двері були замкнені – і стає посередині й каже:
– Мир вам!
27. Потім каже до Томи:
– Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий!
28. Тома відповів і сказав до нього:
– Господь мій і Бог мій!
29. Каже йому Ісус:
– Тому що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували!
30. Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очу своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. 31. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, та увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.
Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю!
Як же Тома був таким твердошкірим? Хіба не думали ми коли-небудь так? Як йому вдалося не повірити у те, що говорили йому його ж друзі?
А скільки разів ми зацікавлено шукаємо доказів існування Бога та чудес. Реагуємо навіть на натяки чудесних подій. Однак справжнє чудо, яке відбувається щораз на Літургії – Євхаристія – стало для нас звичною справою? А ж там – щоразу Живий Христос!
Ми, як і Тома, постійно хочемо вкласти пальця, щоб повірити. Шукаємо матеріальних підтверджень. Але як важливо, щоб ми вірили і довіряли Богу безумовно…
Ап. 5, 20: „Ідіть, станьте в храмі і говоріть до народу всі слова життя цього“
Часто, в сучасному житті, як і в минулому, не всі приймають тих, хто якимось чином відрізняється від них. Чи то соціальний статус, чи погляди, а тим паче духовна сторона. Є багато заздрісників, доброзичливців і їм подібних. Власне, віра дуже часто стає бар’єром, „каменем спотикання“ між людьми. Дивляться на тебе, як на „білу ворону“, і вважають тебе не з того світу, насміхаються.
І саме, в таких моментах потрібно знайти сили та сміливість не здатися, не піддатися різноманітним спокусам та пасткам. Свідчити, незважаючи на обставини, на виклики тогочасного світу, місце перебування, коло людей. Мати сміливість бути вірним апостолом Христа. Говорити про Нього і своїми ділами закріплювати їх.
