Діяння Апостолів 4, 1-10.
1. В ті дні, коли апостоли промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму і садукеї, 2. обурені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих, 3. і наклали на них руки й кинули їх у в’язницю аж до ранку, бо вже був вечір. 4. Однак багато з тих, що чули слово, увірували, і було їх числом п’ять тисяч чоловіків.
5. На другий день зібралися їхні князі, старші та книжники в Єрусалимі, 6. і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.
7. Вони поставили їх посередині й питали:
– Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?
8. Тоді Петро, повний Духа Святого, промовив до них:
9. – Князі народу і старші! Коли нас допитуються сьогодні про добрий вчинок для недужого і як він став здоровим, 10. нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розп’яли і якого Бог воскресив з мертвих, – ним цей стоїть здоровий перед вами.
Євангеліє від Йоана 3, 16-21.
16. Сказав Господь: так Бог полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. 17. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ. 18. Хто вірує в нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той уже засуджений, бо не увірував в ім’я єдинородного Сина Божого. 19. Суд же такий: світло прийшло у світ, та люди більше полюбили темряву, ніж світло, бо діла їхні були лихі. 20. Кожен бо, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не виявились діла його. 21. А хто правду чинить, іде до світла, щоб виявилися діла його, бо вони зроблені у Бозі.
Нам, мабуть, важко уявити обшири Божої любові, яка жертвує для нас свого Сина.
Бог дає свого Сина на смерть за людей, які одного разу зрадили Його і зраджують кожного разу, коли чинять гріх.
Як довго ми іноді не можемо забути ран, яких коли-небудь нам завдали. Ображаємось часто місяцями, роками. Виношуємо плани помсти або ігнору.
Або ж, ображаючись, ходимо спокійно до храму, свято вірячи, що винен ближній, а не я.
Іноді маленькі огріхи дуже небезпечні – ми вчимося жити не помічаючи їх. Але зло є злом. Неважливо, яка його кількість.
Навчитись прощати – велике мистецтво. І цього варто повчитись у Бога.
