Діяння Апостолів 6, 1-7.
1. В тих днях, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. 2. Тоді дванадцять прикликали громаду учнів і сказали: – Не личить нам лишати слово Боже і при столах служити. 3. Виберіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, і ми їх поставимо для цієї служби; 4. ми ж будемо пильно пробувати у молитві і в служінні слова.
5. Вподобалось це слово всій громаді, й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, 6. і поставили їх перед апостолами, і, помолившись, поклали на них руки.
7. І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків корилися вірі.
Євангеліє від Марка 15, 43 – 16, 8.
43. В той час Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що й сам очікував царства Божого, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат здивувався, що вже вмер; і, прикликавши сотника, спитав його, чи вже помер. 45. Довідавшись від сотника, що так, він видав Йосифові тіло; 46. тоді Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав у гробі, що був висічений у скелі. Потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його поклали.
1. Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. і говорили між собою:
– Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?
4. Але, глянувши, побачили, що камінь був відвалений, був бо дуже великий.
5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і злякались. 6. Він до них промовив:
– Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його немає тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.
8. І вони, вийшовши, побігли геть від гробу, бо страх і трепет огорнув їх, і нікому нічого не казали, бо боялися.
Ап. 6, 7: ” І росло слово Боже та множилось число учнів “
Щоб сходило і розросталося те, що ми сіємо, мусимо перш за все подбати про грунт: підживити його, виполоти бур’яни, позбутися шкідників. І лише тоді пагони зможуть набирати сили, рости і врешті дати плоди.
Гоподнє слово для проростання в наших душах теж потребує доброго грунту. Бо якщо ми його чутимемо між іншим, то навіть не зможемо сприйняти і зрозуміти. Фонові шуми шкодитимуть нам бути з Богом на одній хвилі. Зрештою, ви ж самі знаєте, як буває, коли навіть на Літургії не завжди вдається позбутися якихось думок про те, що турбує чи емоційно зачепило. Дивно, але ці думки домінують навіть у той час, коли промовляємо слова молитви.
Тому маємо витренувати в собі вміння занурюватися в тишу для Бога. Бути наодинці з Ним хоча б час до часу впродовж дня. Тоді Його слова зможуть зійти, прорости і укріпитися в наших душах і дадуть добрий плід у нашому житті.
