Діяння Апостолів 8, 40 – 9, 19.
40. В тих днях Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав євангеліє всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію.
1. Савло, іще дишачи погрозами та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея 2. і просив у нього листів у Дамаск до синагог, щоб, коли найде яких чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим. 3. Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, 4. і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього:
– Савле, Савле! Чого мене гониш?
5. Він спитав:
– Хто ти, Господи?
Той сказав:
6. – Я Ісус, якого ти переслідуєш. Встань, іди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.
7. Мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого. 8. Встав Савло з землі і, хоч очі його були відкриті, він нічого не бачив. Взяли вони його за руку і ввели у Дамаск. 9. Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого.
10. Був же у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні:
– Ананіє!
Той озвався:
– Ось я, Господи.
11. Господь сказав до нього:
– Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди тарсянина на ім’я Савло: он він молиться.
12. І бачив Савло у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, який увійшов і поклав на нього руки, щоб він прозрів.
13. Ананія відповів:
– Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки зла він учинив твоїм святим у Єрусалимі. 14. Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що взивають твоє ім’я.
15. Але Господь сказав до нього:
– Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб нести моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. 16. Я бо йому покажу, скільки він має терпіти за моє ім’я.
17. Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив:
– Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом.
18. І вмить немов луска з очей у нього впала, і він прозрів, і встав, і був хрищений. 19. Прийняв потім поживу і покріпився.
Євангеліє від Йоана 6, 48-54.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
48. Я – хліб життя. 49. Батьки ваші їли манну в пустині й померли. 50. А це – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто його їстиме, не вмер. 51. Я – хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. І хліб, що я дам, то моє тіло за життя світу.
52. Тут юдеї стали сперечатися між собою, кажучи:
– Як отой може нам дати своє тіло їсти?
53. Ісус сказав їм:
– Істинно, істинно кажу вам: як не їстимете тіла Сина чоловічого й не питимете його крови, не матимете життя в собі. 54. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день.
Йо. 6, 54. “Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день”.
До важливої події ми завжди готуємося ретельно. Сплановуємо все, що за чим має відбуватися, добре продумуємо свої слова чи те, як поведемося в певні моменти, вбираємося якнайкраще, відповідно, до місця й події. Тобто робимо все, щоб бути на висоті. А вже після події ще тривалий час живемо її післясмаком, задуючи все, що відбулося, що ми відчули.
Зустріч із Богом. Та, яка нас точно очікує наприкінці нашого земного життя – найвизначніша з-поміж усіх подій, які коли-небудь траплалися з нами. Та ми чомусь ставимося до неї як до чогось буденного, що само собою зрозуміле.
Уявіть, що ви приходите на день свого весілля чи ювілею в брудному одязі, в хатніх капцях, зовсім не готові до того місця й часу. Уявили? А спробуйте прокрутити собі в голові емоції та глибокий сором, що довелось би від цього переживати. Правда ж неприємно до неможливості?
Так і наша зустріч із Господом потребує ретельного приготування, яке має тривати все наше життя, з дня в день, ми маємо спілкуватися з Ним, щоб знати, що в певний час Він очікуватиме на нашу зустріч. І вона має бути найсвітліша, найкраща – бездоганна. Тому готуймося!
