Послання Апостола Павла до Римлян 10, 11 – 11, 2.
11. Браття, Писання каже: кожний, хто вірує в нього, не осоромиться. 12. Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває; 13. бо кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться.
14. Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, про кого не чули? І як почують без проповідника? 15. І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: які гарні ноги тих, що благовістять добрі новини! 16. Та не всі послухали євангелія. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що ми чули? 17. Віра, отже, від слухання, а слухання через слово Христове.
18. Та я питаю: хіба вони не чули? Таж:
По всій землі рознісся їхній голос,
їхні слова – в кінці світу.
19. І ще кажу: може, не зрозумів Ізраїль? Але Мойсей перший мовив:
Я викличу у вас заздрість не народом,
збуджу ваш гнів народом нерозумним.
20. А Ісая насмілюється і мовить:
Найшли мене ті, що мене не шукали.
Я об’явився тим, що про мене не питали.
До Ізраїля ж каже:
21. увесь день я простягав свої руки
до неслухняного й упертого народу.
1. Отож питаю: чи не відкинув Бог народ свій? Ніколи в світі! Бо і я ізраїльтянин, з роду Авраама, з коліна Веніямина. 2. Бог не відкинув свого народу, що наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Писання про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля:
Євангеліє від Матея 11, 16-20.
16. Сказав Господь: До кого б мені прирівняти рід цей?
Він подібний до дитят, що сидять на майданах та кличуть до інших, 17. кажучи: грали ми вам на сопілці, та ви не танцювали; співали ми вам жалобної, та ви не били себе в груди.
18. Прийшов бо був Іван, що не їв, не пив. і вони кажуть: він біса має. 19. Прийшов Син чоловічий, що їсть і п’є, вони кажуть: оцей чоловік ненажера й п’яниця, приятель митарів і грішників!
І виправдалась мудрість власними ділами.
20. Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялись
Рим. 10, 13: “Бо кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться”
Мати надійний тил, опору, яка може гарантувати, що за будь-яких умов буде все якнайкраще – що ще треба для абсолютного щастя?
Нам часто здається, що посеред бурхливого моря життя, а особливо, коли його штормить, ми абсолютно самі. Що нема когось, хто простягне руку допомоги тоді, коли безнадія і відчай заполонюють нас, закриваючи просвіток.
Та причина такого сприйняття цих ситуацій лише в тому, що дивимося занадто близько, навіть не намагаємося заглянути за горизонт. Бо завжди з нами Той, хто створив нас і веде, для Нього кожен – надважливий і Він дбає. Та ми не завжди бачимо , чи просто не готові прийняти Його руку допомоги.
